За словами Фельдмана, перші 10-15 років своєї незалежності пострадянські країни були зайняті вирішенням питань державного будівництва і лише зараз починають стикатися з активними пошуками національної ідентичності, оцінками національної історії, осмисленням національних символів і традицій. Розповсюдження ксенофобії та екстремізму, зростання популярності рухів правого толку, безлади на грунті міжнаціональної ненависті – це перші виклики національного будівництва в пострадянських країнах.
На переконання депутата, класичне розуміння нації - засноване на тому уявленні, що "культурно і етнічно однорідна нація передує державі й створює її" - є непридатним для національно-державного будівництва в більшості пострадянських країн. "Цей тип державного будівництва брався за основу в Німеччині, Італії, Іспанії на початку 20 століття і часто призводив до етнократії. Оскільки розпад СРСР і формування незалежних республік відбувалося за адміністративно-республіканською ознакою, а не за етно-національною, і оскільки пострадянські країни мають неоднорідну специфіку, більш відповідною є інша модель, де "нація формується на базі держави". За таким зразком будувалася Британія і Франція", – зазначив Фельдман.
На його думку, в більшості пострадянських країн, зокрема в Україні, з її складною культурною, релігійною, мовною і етнічною специфікою, головним завданням є формування поваги до українського громадянства, як до консолідуючого і державоутворюючого чиннику. Це надасть українській нації більшою мірою цивільний, ніж вузький етнокультурний зміст.
"Нація повинна стати формою солідарності, яка робить державу ефективною і конкурентоспроможною. А держава – гарантом і захисником національних інтересів і прав усіх своїх громадян", - додав Фельдман.