Усі боліди виходили зі звичайної лабораторії автодорожного інституту. Одне з найвідоміших творінь "Харків-5", на якому вперше в Радянському Союзі вдалося досягти швидкості 200 км\год.
Секретною зброєю став перероблений двигун з автомобіля Побєда, який Нікітін обладнав наддувом. Уже наступна модель, "Харків-6", доплюсує до рекорду ще 80 кілометрів, при чому на звичайній трасі Сімферополь-Джанкой. Усі наступні рекорди встановлювали на солоному озері Баскунчак.
Гоночну машину "ХАДІ-3", до прикладу, занесли у Книгу Гіннеса за мініатюрні розміри: вага —180 кг, ширина кузова — 67 см, висота півметра. За свою форму її прозвали олівцем. 1968 року "ХАДІ-7" з газотурбінним двигуном встановив рекорд пришвидшення. Так, усього за 1 км суперкар розганявся з місця до 320 км/год.
Нікітін створив і болід "ХАДІ-9", що мав розігнатися до 1200 км, однак у Союзі не було потрібної траси, а солоне озеро на той час добряче розрили. Та й Нікітіну, який до того звик самостійно випробовувати власні дітища, виповнилося 70 років, а жоден його учень не мав потрібних навичок, тим більше за кермом надзвукового боліда.
Про автомобіль дізнались американці й запросили харків'янина до Штатів позмагатися з їхніми моделями. Та радянські конструктори не наважилися поїхати до ворожої країни. 2010-го учні Нікітіна таки встановили свій рекорд. Щоправда, не зі швидкості, а енергоефективності. Модель "ХАДІ -34" проїхала 570 км лише на одному літрі пального.