Один із лідерів організації «вільних офіцерів» тоді навіть припустити не міг, що за деякий час його рідна країна повністю опиниться в його волі, а перебування при владі, яке мало бути тимчасовим, розтягнеться аж до 2011 року.
Лівія виборола незалежність
Після здобуття незалежності у грудні 1951 року Лівія стала королівством. На чолі держави став король Ідріс І. Монарх особливо не морочив собі голови створенням жодних демократичних інституцій і поволі віддавав державу в концесійне рабство британців, американців та французів. Про наповнення казни турбуватися теж не доводилося – спершу Ідріс отримував гроші від урядів країн, які розмістили в Лівії свої військові бази. Потім – коли в кінці 50 років у Лівії виявили поклади нафти – Ідріса фінансували вже нафтові корпорації. Щороку в казну країни надходили сотні мільйонів доларів, які король витрачав виключно на власні потреби.
Повстання проти монарха
Лівія мала всі шанси стати процвітаючою близькосхідною державою, але внутрішня політика Ідріса першого поставила хрест на будь-яких ініціативах повністю підконтрольного королю парламенту. Тому проти монарха вирішила повстати найдієздатніша частина державної машини – армія.
Молодий капітан Муамар Каддафі у 1964 році разом зі своїми однодумцями створив підпільну організацію «Вільні офіцери». Поволі набираючи прихильників серед свого оточення, заколотники готували переворот. Скориставшись моментом, коли король Ідріс перший виїхав за кордон на лікування, офіцери вирішили діяти.
Початок заколоту
70 заколотників зі зброєю в руках захопили головні пости в Бенгазі та проголосили повалення монархії. Звістка моментально розлетілася країною, путч підтримали інші військові гарнізони. За дві години влада в країні перейшла до новоствореної революційної ради. Єдиною жертвою перевороту став гвардієць особистого полку короля Ідріса першого, який не побажав скласти зброю та скоритися заколотникам.
Узурпація влади Каддафі
Узурпувавши владу, вільні офіцери призначили Муамара Каддафі полковником та головнокомандувачем усіх збройних сил країни. За рік Каддафі офіційно став прем’єр-міністром. Першим указом новоспеченого глави уряду була негайна евакуація всіх іноземних баз з території країни. Далі Каддафі націоналізував усі іноземні банки, які мали представництва в Лівії, та забрав у державну власність усі нафтові родовища, якими фактично безроздільно користалися іноземці.
Також Каддафі заборонив діяльність усіх політичних партій та проголосив, що Лівія надалі буде розвиватися своїм, особливим шляхом. У творінні Каддафі напрацювання російських анархістів Бакуніна та Кропоткіна дивним чином спліталися з традиційними ісламськими віруваннями.
Каддафі-реформатор
За дуже короткий час Каддафі зміг провести масштабні реформи та покращити добробут лівійців. У країні розвивалася інфраструктура, повноцінно запрацювали школи, почали розвиватися різні галузі економіки. На зовнішній арені Каддафі носився з ідеями панарабізму – хотів об’єднати всі арабські держави в одну. Тому одразу ж після приходу до влади запропонував об’єднатися Єгипту, Судану та Тунісу. Своїх спроб полковник не полишав десятиліттями, навіть після того, як йому відмовили усі сусідні держави.
Ізоляція і жорсткі санкції проти диктатора
Довгий час світ закривав очі на діяльність полковника, боячись не втратити лівійську нафту, але після терактів над Локербі за Каддафі взялися всерйоз. Проти лівійського лідера запровадили жорсткі санкції, полковник змушений був дещо здати позиції.
Лівійцям зрештою набридли вибрики глави держави, який десятиліттями тримав владу в своїх руках. Тому арабська весна завершилася для Каддафі смертю в охопленій народним повстанням країні. А зі смертю полковника закінчилася й вічна лівійська революція.