Коли знімальна група працює в зоні АТО, то блокпости ми проїжджаємо за редакційними посвідченнями. З представниками преси правоохоронці зазвичай ввічливі і чемні. Виключення бувають, але важелів впливу у нас набагато більше, ніж у звичайної людини.
Цього разу після двотижневої ротації в зоні бойових дій, я свідомо відмовився від службового авто, відправив знімальну групу на Київ, сам же спробував скористатися громадським транспортом. З міста Бахмута (колишнього Артемівська) вирішив доїхати автобусом до Дніпра. Вибір пав на автобус Сєвєроденцьк – Дніпро, який проходить через Бахмут.
Автовокзал у Бахмуті
Маршрут пролягав через Покровськ (колишній Красноармійськ), далі Павлоград і, власне, Дніпро. Всього 260 кілометрів.
Квиток я купив в інтернеті за майже 350 гривень. За ці гроші мені обіцяли комфортабельний Mercedes з туалетом та кондиціонером. Дорогувато, але що вже зробити?! В касі, щоправда, електронний квиток мене змусили поміняти на звичайний чек, мовляв, папірець з QR-кодом та написом "Проїзний документ" проїзним документом не є. Але менше з тим...
За розкладом автобус мав би відправитися з автовокзалу о 7:10, але о пів на восьму очікуваний транспорт ще навіть не прибув на вокзал.
Жінка з паличкою поруч зі мною знервовано чекає автобус на платформі.
- Молодой человек, вы не могли бы сгонять в кассу и спросить, что к чему?
Я підійшов до каси, але крім того, що автобус колись буде, мені ніхто нічого сказати не зміг.
Ще 15 хвилин очікування. І нарешті автобус з’явився на платформі. Щоправда, замість обіцяного Mercedes’a приїхав… ммм… "Богдан". На лобовому склі табличка, на якій частково декомунізували лише Дніпро, просто віддерши закінчення -петровськ, решта назв – старі. Технічний стан автобуса не те, що викликає сумніви, а начисто відбиває бажання взагалі заходити в салон. Так, за 350 гривень люди мають провести п’ять з половиною годин в дорозі в розвалюшному "Богдані".
Жінка з паличкою просить водія покласти її величезну валізу в багажник.
- Женщина! Мест нет! Вы что не видите?!
- Но как я должна ехать с чемоданом, если я оплатила дополнительный багаж?! И где обещанный Mercedes?
Замість комфортабельного Mercedes’a пасажирам "прислали" напіврозвалений "Богдан"
Місце для валізи таки знаходять… у проході. А жінці весь цей час доведеться притримувати її рукою. Сумнівне задоволення, та й чи відповідає такий підхід до багажу вимогам щодо заходів безпеки?
В салон заходить контролер автовокзалу. Напівпотайки водій сує йому гроші.
Зрозумівши, що всі пасажири бачать це дійство водій виправдовується.
- Я ему ничего не давал! Я просто у него деньги занимал, вот и отдал сейчас. Это не взятка, это долг!
Квитки ніхто не перевіряє. Ні електронні з кодом, ні ті, що змусили отримати в касі.
Валізи та сумки пасажирам довелося тримати в проході
З Сєвєродонецька автобус приїхав вже не порожнім. Прохід був щільно заставлений клітчастими сумками, а на задньому сидінні спали дві молоді жінки.
Температура повітря +35. Пасажири, які сідають в Бахмуті, невдоволені. І знову головне питання: де обіцяний Mercedes.
Аргументація водія на межі реальності.
- Не нравится – выходите из автобуса! Вас ехать никто не заставляет!
Жінка з паличкою намагається довести до водія думку, що обманювати людей не добре, що на таких автобусах не їздять міжобласні рейси.
- На этой колымаге можно максимум в селе детей в школу возить! И то…
Обурений водій заходить в салон.
- Так я вам рассказываю, что этот автобус и есть Mercedes! Когда-то в 70-е годы патент выкупила индийская "Тата", а теперь его выпускают в Украине! Но технически это Mercedes!
В конфлікт втручається немолодий солдат, який їде з фронту у відпустку.
- Припиніть хамити жінці! Ви неправі, тож закрийте хоча б рот!
Конфлікт вгамовується, автобус вирушає. Через 10 хвилин блокпост.
Поліцейський блокпост біля Бахмута
Принципово не показую прес-карту, даю поліцейському лише паспорт – вирішив їхати не як журналіст. Правоохоронець бере його в руки, відкриває і посміхається. Мене викрили. Через цей блокпост я по кілька разів на день їздив протягом двох тижнів. Хлопець у формі повертає мені паспорт, і ми їдемо далі.
Степ Донбасу
Трохи більше години – і ми в Покровську. Десятихвилинна зупинка на автовокзалі – і їдемо далі. Довго їхати не доводиться – знову блокпост. Перевірку проходимо швидко і без проблем. Додаткові запитання лише до військового. Він показує документи про відпустку, і наш автобус залишає територію блокпоста.
Поліцейський блокпост біля Покровська
Поганою дорогою старенький "Богдан" везе нас у бік Дніпра. У незручному кріслі хребет відчуває кожну вибоїну. Вже за годину поперек починає нестерпно боліти. Очевидно, що літнім людям перенести таку подорож набагато складніше. У вікні автобуса видно дорожну стелу "Дніпропетровська область". Тут ще один пропускний пункт. Автобус зупиняється, в салон заходить озброєний чоловік. Вибірково він просить пасажирів вийти з особистими речами для перевірки. Для огляду бугажу при дорозі з бетонних блоків облаштували спеціальне приміщення.
Правоохоронці оглядають особисті речі людей, які виїжджають із зони АТО
За півгодини ми продовжуємо рух. І ще через годину наш автобус робить зупинку в Павлограді. Пасажирці з валізою пропонують покласти її в багажне відділення, де тепер з’явилися вільні місця. Вона ж користується зупинкою, аби сфотографувати автобус з номерами, щоб поскаржитися в транспортну компанію та міністерство.
- Я это все еще и на Фейсбук выставлю. Сейчас побольше фотографий сделаю. Люди должны знать, что это обман.
Пасажири можуть сходити в туалет, покурити, або купити щось перекусити. Але далеко від "Богдана" ніхто не відходить. Бо про відправлення ніхто не попереджатиме – борт-привідника в автобусі немає.
Через дві з половиною години автобус прибув до Дніпра. Впевнений, у кожного пасажира ця подорож назавжди закарбується в пам’яті. Шкода, що ставитися до клієнтів – як до людей, в нашій країні так і не навчилися. Сподіваюся, що компетентні органи не лише зроблять відповідні висновки, але й змусять транспортників працювати за такими омріяними європейськими стандартами.
Читайте також: Журналіст перевірив, як на Донеччині наставало "хлібне перемир'я"