Пані Дарина, з львівського містечка Дубляни переконана - молитва та спокій - не від’ємні складові доброї паски. Перед тим, як місити тісто вона завжди читає псалми або ж вивчені ще у дитинстві молитви.
“Коли я починаю місити - то перехрестила паски. І співаю, підспівую собі. Так завжди є, я завжди так роблю”, - каже мешканка м. Дубляни Дарина Швець.
Коли тісто готують до випічки, господиня має відчувати покору в серці. Від того залежить: вдасться паска чи ні. А що паска тріскає чи западається від лихої атмосфери в сім`ї - пані Дарина не вірить. Каже, потрібно налаштовуватися на світло. Готовий до свят і чоловік пані Дарини - Михайло. Хизується власноручно завудженим м`ясом. Щоправда, свинина не своя - купував на ринку.
Чаклував над полядвицею та шинкою 4 години. Щоправда, трохи нагрішив, адже у піст довелося куштувати копченого.
“Пробував, знаю що не можна, а що робити. Зате не п’ю, цілий піст – ні грама. Хоча я і так не п’ю”, - каже господар Михайло Швець.
А от сусіда Швеців - пан Богдан - забиває останні цвяхи в калатальця, або ж по-народному - в калатка.
Колись такий інструмент замінював християнам Галичини дзвони, які замовкали у Страсну п’ятницю та Велику суботу. Калатка відтворюють звуки, які лунали, як Ісуса прибивали до Христа або ж коли привалювали каменя до Його гробу. Досі в деяких селах замість калаток використовують дошки. У пана Богдана калатальце, яке старше, за нього - йому понад 70 років. Дісталося від дідуся.
“Нас три брати були. Та ми всі калатали нею. І тепер тут в Дублянах, в місті Дубляни, мої діти калатали, до церкви ходили і калатали нею, і я калатав. І внуки і бажаю, щоб ще правнуки калатали”, - каже митець Богдан Новак.
За легендою, коли линуть в повітрі звуки калаталка, то дзвони летять на посвяту аж до Риму.