МіГ-31 – один з найбільш загрозливих і наймасовіших літаків в строю російської авіації. Втім, за останні 30 років наявний парк окупантів скоротився вчетверо.

Зверніть увагу Нищівна загроза․ Скільки у Росії "Кинджалів", які темпи виробництва і як протистояти ракетам

У Росії різко скоротився парк МіГ-31

The Military Balance 2023 говорить про наявність 85 перехоплювачів МіГ-31БМ та 12 МіГ-31К в строю ПКС Росії та ще 32 МіГ-31БМ в складі морської авіації, загалом виходило 129 літаків. Щоправда, ця цифра не враховує втрачені в інцидентах та в результаті ударів Сил оборони України протягом 2023 – 2024 років.

Сам по собі показник в понад 120 літаків виглядає вагомим. Але далі варто провести порівняння, що загальний обсяг виробництва МіГ-31 усіх модифікацій із 1975 по 1994 роки склав аж 519 одиниць (носії "Кинджалів" виготовлялись перероблюванням стройових літаків),
– зазначили оглядачі.

Додали, що також зробити поправку на те, що з цієї кількості орієнтовно від 30 до 50 МіГ-31 відійшло Казахстану, котрий був єдиним іноземним користувачем літаків цього типу. Ймовірно вони вже зняті з озброєння.

Тобто якщо брати показник на рівні "близько 500 одиниць", то виходить, що за останні 30 років наявний парк МіГ-31 в розпорядженні Росії скоротився учетверо, і це при тому, що зараз нові літаки цього типу не виготовляються,
– наголосили оглядачі.

Зауважили, що перший погляд, є цілком логічне пояснення такого темпу скорочення російського парку – об'єктивний строк служби, бо виробництво МіГ-31 стартувало в 1975 році, а офіційна експлуатація почалась в 1984 році.

Однак, є нюанс і в тому, що самі росіяни, своєю "недбалістю" скорочували експлуатаційний ресурс МіГ-31. Хоча підрозділи з такими літаками начебто відносили до "спецназу ППО", тож, здавалось би, що особливо в таких підрозділах мало б бути все на найвищому рівні.

Оглядачі зауважили, що у відкритому доступі є інтерв'ю з авіатехніком, який служив в одному з авіаполків МіГ-31 у 1987-1993 роках на Крайній Півночі Росії (селище Амдерма).

Літаки, розміщені у цій операційній зоні, теоретично мали б відбивати атаки стратегічних бомбардувальників США, а ще вести полювання на розвідувальну авіацію НАТО, що за сучасними уявленнями явно мали б передбачати наявність розгорнутої інфраструктури під розгортання МіГ-31. Втім, по тексту інтерв'ю прямо проглядалась глибока різниця між ідеальним та реальним, що проявлялась у наступних факторах.

Наприклад, на летовищі в Амдермі взагалі не було ніяких укриттів під літаки, навіть чисто для захисту від негоди, мовляв, навіщо, на висоті МіГ-31 все одно має справу з нижчими температурами, аніж на землі. У випадку зламання будь-якого елементу бортового обладнання все списувалось на заводський брак, "борт" чи "борти" просто відправляли ремонтувати на завод,
– зауважили оглядачі.

Додали, цікаво, що МіГ-31 з його прямим попередником Ту-128 порівнювався так – "різниця, як між калькулятором та арифмометром". Для обслуговування тих же МіГ-31 залучали механіків з-поміж військовослужбовців строкової служби. Якщо боєць не справлявся із завданнями по роботі з такими літаками, то не робили висновок – складність техніки, а скоріше про те, що це в людини погані когнітивні здатності.

До речі, фінал цієї історії виявився дещо передбачуваним, – в тому ж 1993 році авіабазу в Амдермі розформували. Частину літаків, які ще лишались в строю, звідти перебазували в російський Котлас.

Військовий портал також зазначив, що на аеродромі "Саваслейка", з якого часто погрожують Україні носії "Кинджалів", літаки типу МіГ-31 базувались ще в 1990-х років, там був центр з перенавчання. Щоправда, укриття та іншу інфраструктуру почали будувати тільки у 2021 році, на тлі розгортання під літаки МіГ-31К 44-го авіаполку дальньої авіації ПКС Росії.

"Усе вищевикладене слід вважати якраз ілюстрацією на тему, як може виникати розбіжність між ідеальним та реальним в процесі експлуатації авіатехніки різної складності. Ну і власне – чому ніколи не варто економити на будівництві аеродромної інфраструктури, зокрема захищених укриттів", – додали оглядачі.