Психологи стверджують, людиною керують ефекти. Це означає, що наші щоденні дії є автоматичними. Питання в тому, чи набуваємо ми ці спонукальні ефекти чи ж народжуємося з ними?
“Ефекти дії відіграють важливу роль у дорослих, і зараз ми спостерігаємо за дітьми у превербальному віці - чи спонукальні ефекти відіграють у них ту ж роль у контролюванні своїми діями; і чи ці ефекти відіграють важливу роль, коли ми вчимось контролювати наші дії”, - каже доктор, психолог Гіза Ашерслебен.
Крістоф - учасник нашого експерименту. Він має переставити маленькі пірамідки. Вчені хочуть дізнатися, чи цікаво буде Крістофу виконувати дію, якщо він вже знає результат. Іншими словами, він вже пересунув вежу. Результат зрозумілий: після третього разу Крістофу набридло. Йому стає цікаво, коли дія змінюється. Експеримент показує, діти дуже ретельно спостерігають за діями та їхнім результатом.
Але чи можуть діти виконувати дії з певною кінцевою метою, щоб досягти бажаного ефекту? Аби отримати відповідь на це питання, науковці проводять наступний дослід.
Яні показують коробочку, яка видає кумедні звуки, коли її потрясти. Мала одразу ж схоплює суть завдання і може повторити цей звук. У наступній версії коробочка скрипить, коли є нерухомою. Але Яна і це зрозуміла. Експеримент доводить, що діти у ранньому віці вчаться контролювати свої дії через ефекти, яких вони набули.
Але що відбувається у нашому мозку, коли ми виконуємо складні дії? Чи є конкретні зони, які координують порядок подій, щоб переконатись, що мета кожної з дій таки досягнута? Науковці переконані, різні люди досягають тієї ж мети різними шляхами. Але протягом того шляху кожен робить певні зупинки.
Нейропсихолог Рікарда Шубоц досліджує шляхи досягнення мети через прості дії: як от зав’язування шнурівки. Вона побачила, що все не так просто: варіантів зав’язування безліч, чого не скажеш про шляхи до цього.
“Ми кажемо людям: “Зав’яжіть шнурки" - і бачимо, що хоча способи цього різні, проте послідовність зупинок у всіх однакова”, - каже нейропсихолог Рікарда Шубоц.
Мозок людини здатний симулювати послідовність дій перед їх здійсненням. Певні зони передньої долі наперед оцінюють дію і визначають зупинки, за якими потрібно слідувати. Коли ми, наприклад, заварюємо каву, ми повинні пройти усі зупинки, щоб досягти успіху. Коли ми не виконуємо їх послідовність, ми робимо помилки, проте наш мозок одразу ж просигналізує нам про це.
Невролог Маркус Ульшпергер хоче знати, як наш мозок розпізнає помилки та виправляє їх. Він має намір дослідити роботу мозку учасника експерименту, коли той зробить помилку. Але як змусити його зробити помилку навмисно?
Студент повинен розпізнати стрілки, які йому на мить висвітлює монітор. Коли часу мало, схибити легко. І справді: учасник пропускає кілька стрілок, проте одразу ж помічає свою помилку. Електроенцефалограф, який вимірює електричну активність людського мозку, повідомляє науковцю, які частини мозку підключаються до сигналізації про помилку.
“Помилки - важливі події у поведінці людини. Вони є важливими, тому що вони вказують нам на причини, чому ми не досягли мети, але є позитивний аспект - адже ми вчимось на наших помилках і тому уникаємо схожих у майбутньому”, - зазначив невролог Маркус Ульшпергер.
Яким би легким не здавався нам шлях до мети, наш мозок повинен працювати на повній швидкості, щоб пересвідчитись, що ми таки досягли запланованого.