В країні нарешті з’явилася приватна кардіохірургія. Піонерами стала медична мережа "Добробут" і зіркова команда лікарів під керівництвом провідного українського кардіохірурга, доктора медичних наук Олександра Бабляка, повідомляє видання "Сегодня".

Для України, де сьогодні, за словами прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, від серцево-судинних захворювань щороку помирає більше 426 тисяч людей (це 68 % від загальної кількості померлих), кардіохірургічними операціями охоплені лише 13,1 % тих, хто потребує хірургічного лікування, а з п’яти-шести тисяч малюків із вродженими вадами серця оперують тільки тисячу, розвиток приватної кардіохірургії – шанс змінити цю страшну статистику. Державні медичні заклади роблять усе можливе: проводять унікальні операції, впроваджують новітні технології, але державна медицина обмежена у коштах. Бракує грошей, бракує операційних, мало досвідчених хірургів (п’ять років тому у країні працювало лише 60 кардіохірургів, які самостійно оперують). І приватна медицина – та можливість зрушити проблему з місця, якої так чекають по всій Україні.

Довгий час на відкриття кардіохірургічного відділення не наважувалася жодна українська мережа приватних клінік. Сумніви зрозумілі: ця область медицини потребує надзвичайно високого рівня надання послуг, дороговартісних передових технологій, досвідчених спеціалістів. Єдиним, хто ризикнув узяти на себе таку велику відповідальність, став "Добробут" – перша вітчизняна приватна медична мережа, яка працює за міжнародними стандартами надання медичної допомоги й у розпорядженні якої сьогодні є найсучасніші світові технології.

Очолив відкрите у "Добробуті" кардіохірургічне відділення Олександр Бабляк – хірург із понад 20-річним стажем, який лише за п’ять останніх років провів більше 1500 операцій на серці, два роки стажувався в одному з найкращих світових центрів кардіохірургії, Унівеситетському Госпіталі Північного Сіднею, і 11 років працював у найскладнішій області кардіохірургії – оперував дітей із вродженими вадами серця. Ми зустрілися з Олександром Дмитровичем, щоб поговорити про те, чому успішний хірург обрав саме "Добробут", як він зважується братися за випадки, від яких відмовляються колеги, що таке філософія patient friendly і хто працює з ним у команді.

Олександре Дмитровичу, так чому саме "Добробут"?

Тому що, на моє переконання, наразі це найперспективніше місце для розвитку української кардіохірургії. Сьогодні мало яка вітчизняна клініка може піднятися до того рівня, на якому зараз знаходиться "Добробут" з його технологіями, оснащенням операційної і, що дуже важливо, з його інвестиційними планами та швидкістю реалізації проектів. Я, наприклад, упевнений, що якщо моїй команді знадобляться якісь нові технології, у "Добробуті" вони у нас будуть. Тим більше що наше бачення майбутнього української медицини співпадає з баченням інвесторів клініки, у нас одні цінності, однакове розуміння того, для чого і як ми працюємо. Показовий момент: тут я можу взяти на операцію тяжкого пацієнта, і мені не треба відстоювати своє рішення перед головним лікарем. Я роблю свою роботу, а не думаю, що раптом що – і "статистика буде зіпсована". Тоді як у більшості клінік, і це не секрет, бояться складних випадків.

У вас багато складних випадків?

Багато, у нас тяжкий контингент пацієнтів. Але ота пресловута статистика при цьому не гірша – навіть краща, ніж в медичних центрах, де не оперують важкохворих.

В Україні знають, що кардіохірург Бабляк береться за випадки, за які не візьметься ніхто інший у країні. Звідки у вас ця сміливість?

Це не сміливість. Я б назвав це скоріше досвідом, який дає можливість спрогнозувати результати і усвідомити ризики втручання. Коли ми розглядаємо складний випадок, ми детально все аналізуємо: що потрібно зробити, які небезпеки чекають на тому чи іншому етапі операції та під час післяопераційного періоду. Досвід допомагає визначити всі проблеми, адекватно оцінити ризик. І якщо він у межах нашої компетенції, якщо ми можемо контролювати його, ми беремося за роботу. Але обов’язково чесно говоримо про все пацієнту: він має розуміти, заради чого ризикує, і зважено прийняти рішення. Тільки у цьому випадку пацієнт і лікар будуть, як кажуть, по один бік барикади.

Тобто коли до вас приходить людина і каже, що "від неї всі відмовилися", а ви розумієте, що випадок насправді складний, але беретеся за нього і говорите, що все буде добре – це…

…не моя удавана впевненість, лише щоб заспокоїти пацієнта. Це дійсно моє переконання. Коли я кажу, що все має закінчитися добре, я насправді вірю в успіх. Тобто так, це складний випадок, але ми його продумали, все зважили і бачимо, що наш результат буде позитивний. Саме про це я і говорю з пацієнтом. Але потім неодмінно пояснюю, який, скажімо так, дискомфорт йому доведеться пережити під час лікування, що може піти не так і які це матиме наслідки. Після цього людина сама робить вибір. А коли вона вже зважилася на операцію, потрібно просто їй показати, що лікар дійсно переймається її проблемою і при цьому розуміє, як досягти бажаного результату. І що його мета – не зробити якусь унікальну операцію заради іміджу, а допомогти цьому конкретному пацієнту.

Що головне для кардіохірурга?

Голова. Студентом я ставив на перше місце мануальні навики. Я тому й обрав хірургію – область, де можна застосовувати мануальні навики, де ти практично відразу бачиш результат своєї роботи. Але десь за п’ять-десять років після інституту прийшло розуміння того, що мануальні навики у кардіохірургії – це важливо, але не головне. На першому місці – голова. Коли ти обґрунтовуєш кожну деталь операції, прораховуєш, що за чим має йти, у якій послідовності, щоб досягти успіху найкоротшим шляхом. Причому успіх – це не проопероване серце.

Несподіване висловлювання для кардіохірурга…

На мій погляд, успіх – дати людині те, за чим вона прийшла. А вона ж прийшла не для того, щоб кардіохірург нашив їй шунт. І лікарі – я переконаний у цьому! – не повинні мислити такими категоріями. Люди приходять до нас за новою якістю життя. Саме вона має бути головною метою лікаря, а не лише бездоганно проведена операція.

Майже 11 років ви працювали у Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії – є різниця між дитячою і дорослою кардіохірургією?

І так, і ні – дивлячись про що мова. Якщо говорити про суто хірургічні навики, хірургія вроджених вад серця більше розвиває здібності лікаря і вчить індивідуальному підходу: вроджених вад 350, при цьому в межах кожної є свої особливості. І що важливо: дитячий кардіохірург має усвідомлювати, що він – не Бог; він не завжди може повністю виправити природну ваду. У дорослій же кардіохірургії ми маємо справу із серцем, яке було здоровим, але щось у ньому зіпсувалося. І тут уже лікар має бути перфекціоністом, він повинен максимально відновити той стан серця, який був до хвороби.

З відмінностями зрозуміло, а чим дитяча і доросла кардіохірургія схожі?

Підходом до лікування. В обох випадках головна мета лікування – покращити якість життя пацієнта. Коли я бачу, що після операції ми досягли цього, відчуваю справжню радість.

Якщо згадати сотні вдячних відгуків ваших пацієнтів – і це лише в інтернеті, в реальності їх напевно тисячі, – у вас дуже багато приводів радіти…

Виходить, я виконую настанову свого батька (посміхається). Коли я ще вчився в інституті, він мені казав, що головне – бути добрим лікарем, а потім – доктором наук.

Ваш тато – Дмитро Євгенович Бабляк – легенда української кардіохірургії. Мабуть, саме він вплинув на ваш вибір професії?

Звичайно, приклад батька зіграв свою роль. Він пройшов усю школу хірургії, у тому числі кардіохірургії. Був першопрохідцем у кардіохірургії в Західній Україні, заснував серцево-судинний центр у Львові.

Батько досяг великого результату у професії, а до яких вершин прагне син?

Вони постійно оновлюються, якщо можна так сказати. У Григорія Сковороди є вислів, який мені дуже близький: "Бери вершину – матимеш середину". Тільки-но ми з нашою командою знаходимо щось нове, наприклад новий вид операції, відразу з’являються нові горизонти, до яких потрібно рухатися.

Яку вершину зараз підкорюють лікар Бабляк і його команда?

Найближча наша мета – упровадження в українській хірургії філософії patient friendly, за якою хірургія має бути комфортною для пацієнта, тобто з мінімальним ризиком, мінімальним страхом і мінімальним дискомфортом під час складних втручань. Тобто наша мета зараз – зробити складну хірургію максимально толерантною і безпечною для пацієнта, не втративши якість. До речі, слід визнати, що приватні клініки у цьому плані на десять кроків попереду. Почавши роботу у "Добробуті", я можу говорити про це з упевненістю, адже тут є можливість забезпечити пацієнту не лише кваліфіковану допомогу і висококласний сервіс, а й індивідуальний психологічний підхід.

У вас троє дітей – хочете, щоб вони пішли батьковим шляхом і продовжили династію українських хірургів?

Це не простий шлях, і якщо вони захочуть піти ним, то це має бути їх свідомим вибором. А я, мабуть, зобов’язаний показати їм, що медицина може бути гарною зовні, але за завісою – багато роботи і прикладених зусиль. Старша донька дуже хоче бути лікарем. І я бачу, що наука їй дається краще, ніж мені. Подивимося, як складеться життя.

А якби донька зараз запитала у вас, що найгірше і найкраще у роботі кардіохірурга, що б ви відповіли?

Найкраще – це…

Може почнемо з найгіршого?

Ні, я хочу з найкращого (посміхається). Найкраще – це задоволення, драйв, адреналін від того, що твої знання і вміння допомагають людям. Що все, що ти задумав, в принципі, вийшло. І що ти не лише реалізовуєшся і тішиш своє его – твоя робота є великою допомогою тим, заради кого ти працюєш. Це напевно найприємніше і найбільш хвилююче у нашій професії.

А найгірше… Це коли ти приїхав додому стомлений і хочеш бодай декілька годин поспати, а тут дзвінок – і треба летіти у лікарню. Телефон ніколи не вимикається.

Не можемо не спитати – як ви справляєтеся, коли помирає пацієнт? Чи може лікар до цього звикнути?

Не може. Я не можу. Слава Богу, що це трапляється рідко. Часто рідні в таких випадках картають себе, що порадили операцію, а людина померла. Я заспокоюю: це було її рішення, вона не могла далі жити так, як жила, і вирішила піти на ризик. Ось чому важливо до операції обговорювати всі можливі результати.

У вас є якісь забобони, ритуали?

Ні! І я випалюю розпеченим залізом усю цю магію, у кого бачу.

Що – жодного амулету і ніякої щасливої шапочки?

Ні! Розстріл на місці! У медицині не може бути ніяких магічних ритуалів. Допомога людині – це простий прямий зрозумілий шлях, навіщо собі там ставити якихось ідолів збоку? У мене нема ніяких "нещасливих" днів, "не тих" місяців, "п’ятниці 13-го". Усім, хто в це вірить, раджу згадати Біблію. Коли Христос проповідував у храмі в суботу, фарисеї зробили зауваження, на що Ісус відповів: "А якщо ваша вівця звалиться у суботу в яму, ви ж будете її витягати?". Для допомоги не існує "не того" часу.

У вашій команді всі такі строгі?

У цьому сенсі так. Ми ж однодумці. А якщо серйозно – я захоплююся людьми, з якими зараз працюю в одній команді. І дуже вдячний їм за те, що вони, як і я, взяли на себе ризик і пішли зі мною творити приватну кардіохірургію в Україні. Маю надію, що нам разом вдасться досягти нашої спільної мети.

Якої?

Змінити кардіохірургію на краще. Сподіваюся, наша кардіохірургічна команда "Добробуту" зможе стати тим паровозом, який піде попереду і поставить на сучасні рейки українську кардіохірургію.