Виїжджати за межі рідної країни – не так легко, як може здатися скептикам, адже ти покидаєш власну домівку, звичне життя та змушений налагоджувати все в абсолютно новому соціумі. Сайт 24 каналу поспілкувався з киянкою Іриною, яка виїхала до Польщі, про те, як вона обирала місце для переїзду, шукала житло та що планує робити далі.
Читайте Більше мільйона українців повернулись в країну за час війни
Нелегке рішення та переїзд
Ірина виїхала з Києва ще 25 лютого – спочатку не збиралася, але провела першу ніч у підвалі й вирішила рушати – було дуже холодно, протяг, чула всі вибухи. Тієї ночі на вулиці Кошиця, недалеко від їхнього району, збили літак, уламки якого впали на житловий будинок.
Я була з собакою, який цілу ніч вив. Зранку вирішила, що я просто так довго не витримаю, плюс прочитала, що до Польщі можна виїхати з собакою без чіпа. Зібрала мінімум речей і поїхала. Загалом переїзд зайняв три доби. З підвалу я вийшла о 10:00 – 11:00, в нас цілу годину була тривога, зібрала документи, взяла їжу для собаки й почала шукати, як виїхати. Евакуаційних потягів ще не було – точніше не було інформації про них,
– розповіла Ірина.
Протягом кількох годин киянка намагалася купити квитки на потяг до Львова, Франківська, але безуспішно. Всі знайомі або вже виїхали, або ще не були до цього готові. Ірина запитувала у людей біля дому і сусідніх будинків, чи можна виїхати з ними – ніхто не відгукувався.
Але згодом забрали сусіди до Шепетівки, допомогли знайти автобус до Варшави. До Шепетівки їхали 18 годин, стільки ж – до Варшави, перетин кордону зайняв 7 годин. О 4-ій ранку 28 лютого Ірина вже була у Варшаві.
Я вже говорила, що друзі, партнери, колеги почали з ранку 24 лютого писати та дзвонити, щоб я виїжджала та їхала до них. Я взагалі не боялася їхати до Польщі – розуміла, що в мене там є, на кого покластися та розраховувати. Але, коли я перетнула кордон, я була насправді шокована тим, наскільки велику підтримку нам надає польський народ. При перетині я навіть розплакалася від розуміння їхньої допомоги, й тому, що ми опинилися в такому становищі. Хотіли й допомагали всі знайомі і їх знайомі – від квартири, яку мені надали, роботи – до постільної білизни, одягу, рушників,
– зазначила Ірина.
Дівчина зауважила, що її дуже розчулила знайома подруги – вона купила і принесла косметичні засоби: гель для душу, шампунь з бальзамом, засоби інтимної гігієни та навіть одноразові бритви. В цьому відчувалася підтримка від жінки жінці, розуміння її потреб навіть в такому становищі.
Важливо Вирви від бомб і вщент зруйновані будинки: як виглядає Чернігівщина після наступу окупантів
Тому дивно читати, як люди пишуть у фейсбуці, що біженка повинна радіти й драним чоботам – це не так, ми втратили наше нормальне життя і нормальні речі. Нам його звісно не повернуть, але дають можливість забути своє залежне становище. Багато розмовляю з поляками – вони розуміють і оцінюють ситуацію, так само як ми, очікують нашої перемоги, шоковані діями солдатів ворожої армії. Шоковані від Бучі, Ірпеня, Харкова та Маріуполя,
– розповіла киянка.
Знайти житло у великих містах за кордоном зараз майже нереально / Фото Getty Images
Пошук житла
Мені пощастило в цій ситуації – в Польщі у мене колеги та друзі, на перші години залишилася у колеги, потім родичка мого директора надала мені свою квартиру, де я зараз мешкаю разом із собакою. Я розумію, що ситуація може затягнутися, тому придивлялася до цін на квартири на сайтах, наразі домовилася з власницею квартири, про оренду цієї ж квартири з травня. Я допомагала знайомим шукати, тому плюс-мінус розумію ситуацію,
– уточнила Ірина.
По-перше, треба розуміти, що все житло у великих містах зайнято: або орендоване тими, хто приїхав до країни найпершими, або безплатно надане біженцям. Оголошення на сайті, якому кілька днів, вже навряд чи актуальне. Тому моніторити треба постійно, а дзвонити відразу – у такому разі є надія записатися на перегляд. Щоправда, перегляд не дає гарантій, що ти отримаєш житло.
Перегляд триває кілька днів, потім власник обирає орендаря. Ну й останнє – орендодавці налаштовані на строк від 1 року. Це не такий рік як, наприклад, у Києві, коли умовно рік, але можна виїхати раніше – тут умову засвідчує нотаріус і, якщо ти покинеш помешкання раніше, треба буде оплатити вартість оренди за рік. Як і в Україні орендарі з дітьми й тваринами – найменш популярні, це неприємно, але факт,
– роз'яснила киянка.
Українці дуже хочуть повернутися додому / Фото Getty Images
"Зараз кажу: я ніде"
В Україні жінка працювала у польській компанії. Після приїзду до Варшави її взяли на роботу до одного з підприємств власника – у близькій сфері. Наразі вона вчиться новому і вкотре вдячна новим колегам за підтримку. Але офіційне працевлаштування можливо за договором: або постійне – терміном до 2 років, або короткотермінове – на період виконання робіт.
Перед початком роботи треба пройти медкомісію у лікарні, з якою має договір працедавець, потім підписуєш договір і виходиш на роботу. Наша фірма надає медичне страхування, відпустку, виплата заробітної плати – на банківську карту. Я працюю в офісі – оформлюю замовлення покупців, робота з понеділка по п'ятницю з 8:00 до 16:00,
– поділилася дівчина.
За її словами, питання про повернення до України для неї зараз доволі складне. Тому що, коли вона поїхала з Києва, то була впевнена, що за тиждень повернеться. Коли збиралася, не взяла ані ноутбука, ані улюблених парфумів – було відчуття, що скоро повернення додому.
Через два тижні в мене був перший нервовий зрив – я зрозуміла, що не так все швидко буде, але відмовлялася це приймати. Я любила своє життя у Києві – мені подобалася робота, яку є роблю, я багато подорожувала, в мене були близькі друзі там, я любила свою квартиру. Щоб не розчаровуватися вирішила не будувати планів – тому зараз, як я кажу, я ніде: ще не тут і вже не там. Приймати рішення буду залежно від того, як довго будуть тривати воєнні дії та як буде складатися моє життя у Варшаві,
– резюмувала співрозмовниця.
Також актуально – Шойгу вперше за три тижні прокоментував війну в Україні: дивіться відео