Чимала кількість росіян мовчазно погодилася з ідеєю Путіна відправити їх на війну з двох причин. По-перше, вони не усвідомлювали, що участь у бойових діях в Україні насправді означатиме їх неминучу загибель, а, по-друге, майже всі "чмобіки" вірили у те, що держава їм непогано платитиме.
Дивіться також Встиг за 3 дні: в Україні загинув бурят, якого призвали після "закінчення мобілізації"
Втім, розповіді командування про те, як "тисячі російських воїнів принесуть Росії швидку та велику перемогу", а також обіцянки достойних виплат – виявилися повною брехнею.
Перші бунти "чмобіків" пов'язані саме з невиплатою зарплат
- За даними джерел 24 каналу у спецслужбах, у військкоматах та на точках зборів офіцери постійно казали мобілізованим, що проблеми із забезпеченням є тимчасовими, тож вони мають самі купити собі бронежилети, шоломи та інше спорядження. Держава ж при цьому буцімто мала компенсувати їм всі витрати, але якось пізніше.
- Звісно, що майже кожен із 300 тисяч мобілізованих був вимушений витратити неабиякі гроші на придбання собі всього необхідного, влізати у кредити та борги з думкою про те, що з першої зарплати зможе зі всіма розрахуватися.
- Сподівалися на зарплату й родичі мобілізованих. Адже слова Путіна про те, що "чмобіки" матимуть такі ж права, як і контрактники, всі сприйняли так, нібито за участь у війні всім нараховуватимуть по 200 тисяч рублів, а за час підготовки – від 70 до 120 тисяч.
- Однак у керівництва держави-агресорки ставлення до виплат мобілізованим виявилося геть іншим. Аби не оформлювати стосунки між міноборони та мобілізованими, командуванню наказали не підписувати з ними жодних контрактів. Мовляв, якщо президент сказав, що ви і так контрактники, то навіщо потрібні якісь документи.
- Тож коли мобілізовані прослужили місяць, на їх картки раптом або прийшли копійчані зарплати, або ж взагалі не перекинули ані копійки. Це й послугувало приводом для бунтів на всіх точках зборів "чмобіків".
У Казані, Рязані, Орлі та Бєлгороді незадоволені відсутністю виплат росіяни почали масово відмовлятися служити та вимагали від керівництва оплати наперед. Мовляв, у них родини голодують, воєнкоми витягли всіх із нормальних робіт, а держава не виконує обіцянок. Натомість командири пояснювали "чмобікам", що у бухгалтерії військових частин не можуть розібратися, хто до якого підрозділу приписаний, всі зарплати надійдуть, але після того, як утрясуться бюрократичні процедури.
Не отримали виплати й ті мобілізовані, що перебувають у зоні бойових дій. Їм це також пояснили стандартною банківською помилкою, але пообіцяли, що от у листопаді-грудні система працюватиме як треба.
Звісно, що насправді Росія просто не хоче платити своїм рабам-ординцям, адже такі саме відмовки озвучували контрактникам та строковикам ще на початку повномасштабного вторгнення. При цьому до жаданого "наступного місяця", коли зарплата "абсолютно точно надійде" доживали лише одиниці.
А оскільки мертві не виставляють рахунків міноборони та командирам, то їх зарплати можна з легкістю або залишити державі, або ж банально вкрасти.
"Зароблені" гроші отримають лише одиниці
Як показує практика, російський солдат може насправді претендувати на отримання зарплати лише в одному випадку – якщо він зможе вижити на війні достатньо довгий час. Середня тривалість життя окупанта на фронті не перевищує кількох тижнів, а для мобілізованих ця цифра й взагалі удвічі менша.
То ж зарплату за участь у загарбницькій війні проти України зможуть отримати лише найщасливіші серед "чмобіків". Але навіть вони, скоріш за все, не встигнуть її витратити. Бо безпосередньо на фронті магазинів нема, а аболютній більшості росіян з передової вихід лише один – на той світ.
Судячи з того, що майже всі бунти мобілізованих через невиплату коштів були подавлені, Путін зможе гратися з ними у такі наперстки. Тим паче, що схема гри не мінятиметься. Одні "чмобіки" загинуть, а на їх місце прийдуть інші, які не цікавилися політикою. Які дивуватимуться тому, що держава не сплатила їм обіцяних грошей та віритимуть обіцянкам командування аж до своєї смерті.