Про російські протести
Погуглила: Волков – це той, хто оголосив перенос протестів на теплу пору року (згадався єврейський анекдот про Хаїма, що повісився за ногу: "Я попробував за шию, так мені давить!").
Росія та її умовна опозиція
Якісь вони всі там "нєнастоящіє", ці "царі" російської "опозиції". Хоча – якщо їхня ротація має на меті створити видимість політичного життя (а це дуже непросте завдання, імітувати щось таке при повній непорушності політичної системи, я пам'ятаю, як у 1970-80-ті СРСР над тим бився!), – тоді, по-чекістському, все досить логічно... Розуміється, "ротація облич" не може бути єдиною метою протестного сценарію – в таких проектах має бути цілий "букет" завдань, і зовнішніх, і внутрішніх (випереджальний "спуск пари" на тлі підвищення цін на хліб, демонстрація, urbi et orbi, що "власть сильна как никогда", привід до "закручування гайок", "стрижка" підрослого пасіонарного елемента і т.д.), плюс кремлівська влада сама не моноліт, концепція може мінятись по ходу…
Все це загалом не так уже й цікаво, і якщо мене щось у цій історії вражає, то це безмежна, дитинна довірливість – не тільки Заходу, а й, що значно смішніше, українців, які від "російських протестів" все-таки чогось уперто сподівалися!
Змилуйтесь, товариство, таж не можна до такої міри не знати хоча б історії Гулагу! – де 20 років НІЯКИХ бунтів не було й близько, мовчки русскіє люді "штовхали автозак", поки "бандерівців" не підвезли, – з якого ж би то переляку сьогодні мало бути інакше?.. Невже хтось справді вірив, ніби вони підуть, як наш Волинський полк у лютому 1917-го, "скидати царя"? ЩО в понад-п'ятсотлітній історії Московського царства дає підстави для таких ілюзій, що наші ЗМІ напихали нам тої навальненщини ополоником через верх, створюючи враження, наче важливіших подій не було в ці тижні на світі?..
"Податок кров'ю" – так називала Лариса Косач участь українців (вирішальну!) у "всеросійському" визвольному русі. За століття, минуле звідтоді, цей "податок" впору назвати вже гекатомбою. То, може, перестанемо, нарешті, інвестувати свої ресурси (хай би тільки морально-психологічні!) у вічну мерзлоту й залишимо мертвим хоронити їхніх мерців? Упир сконає тільки тоді, коли припинимо його "підживляти" – зокрема й надією на те, ніби заміна Путіна на Навального (чи Навального на Волкова, чи ще якогось Ікса на якогось Ігрека) одмінить упиричну природу московської держави. Не одмінить.
Не умовите. Не переконаєте. Не переробите. (12 поколінь наших предків пробували, і намарно!) Покиньте на це сподіватися, відпустіть. Просто, відпустіть, – як психологи радять робити з токсичним зв'язком: не вірте, що "може, якось направиться". Не направиться.
Carthago delenda est.
І тільки так.