До розстрілу Лук'яненка засудили за те, що він виношував ідею відриву УРСР від СРСР. Пізніше вирок замінили на 15 років тюрми. Кару відбував у Мордовії.
1976 року увійшов до складу Української Гельсінкської групи.
Через рік знову засуджений до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії.
У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ.
У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. Стає нардепом Верховної Ради.
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП.
У 1998-99 Лук'яненко один з керівників "Національного фронту".
Був народним депутатом четвертого та п’ятого скликання від "Блоку Юлії Тимошенко".
Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах-2007, пославшись на поважний вік.
Нагороджений:
Почесний доктор права Альбертського університету (1993, Канада).
Медаль ім. Св. Володимира «Борцям за волю України» (1991, СКВУ).
Почесна відзнака Президента України (1992).
Герой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).
21 листопада 2007 року президент України Віктор Ющенко нагородив Лук'яненка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.