Повномасштабна агресія Росії проти України змусила багато країн переглянути засадничі речі. Зокрема, це стосується і США, які раніше вважали, що Росія вже занепадає, а майбутній ворог – це Китай.

Нині Сполучені Штати визнали, що недооцінили загрозу з боку Росії: вона все ще становить небезпеку. Про це, блокування поляками кордону та чи варто Україні боятися можливої перемоги Дональда Трампа на виборах, розповів ексміністр закордонних справ України Вадим Пристайко в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

Не пропустіть З волі Кремля․ Як Росія розпалює "зернові війни" проти України руками польських фермерів

Знову в інформаційне поле повернулася тема блокування кордону між Польщею і Україною, але не тільки. Наскільки існують об'єктивні підстави для таких протестів? Ми бачимо, що фермери протестують і в інших країнах Європейського Союзу. Наскільки тут багато впливу Росії?

Дякую вам за питання саме під таким кутом. В Україні люди переважно розглядають, чому ж так щодо нас роблять наші брати-поляки. З іншого боку, ви праві, що проблема з фермерами – загальноєвропейська. Їх турбує справедливість розподілу ресурсів. Насамперед це фінансові ресурси, якими країни підтримують своє виробництво. Якщо дивитися глибше, то всі усвідомлюють, наскільки залежне сільське господарство від державної підтримки.

Нічого тут не зробиш, це специфіка агропромислового виробництва, яка вимагає великих витрат. У деяких країнах дійшли до того, що молоко коштує дешевше за воду. Це системна проблема, яка існує в Європейському Союзі, нарешті вона торкнулася нас.

Якщо бути чесним і згадати наші перші кроки на шляху до Європейського Союзу, українці завжди знали, що таку потужну агропромислову країну, як ми, рано чи пізно не зустрінуть фермери цих країн з радістю і обіймами. Очевидно, що все, що ми виробляємо – і ми не тільки говоримо про зерно, – рано чи пізно має знайти своє місце.

Є інша частина людей, які усвідомлюють, що напевно зараз на першому етапі конкуренція. Вона призведе до того, що нам треба шукати варіант, як жити поруч. Однак з іншого боку, мати такого потужного агропромислового гравця, як Україна, це важливо для всього Європейського Союзу – для виживання та безпеки.

Інтерв'ю з ексміністром Вадимом Пристайком: дивіться відео

Наприклад, у Великій Британії 50% всього, що споживають британці, надходить ззовні. Тобто ця країна не може себе забезпечити навіть половиною продуктів. Велика Британія зробила для нас також багато. Очевидно, мати такого друга, як Україна, – це якраз ті відносини, які ми маємо пояснювати всім: і польським колегам, і угорським, і словацьким. Усім, хто виступає проти нас зараз і блокує шляхи.

Польські перевізники блокують кордон
Польські перевізники блокують кордон / Getty Images

Важливо, щоб оцей "хлібний кошик", яким є Україна для Європи і багатьох інших країн світу, не став кошиком без ручки. Це у зв'язку з тим, що ми просто напоремося, грубо кажучи, на цю конфронтацію із сусідами-поляками та іншими нашими сусідами, які заблокують кордони. Мовляв, Україну ми не хочемо бачити на нашому ринку. Чи взагалі така риторика може призвести до вкрай негативного результату для нас? Чи це тимчасові труднощі?

Мені здається, що ми настільки вражені багаторічною війною, настільки у нас оголились всі нерви, що у нас не вистачає моральних сил, аби зрозуміти проблеми і потреби наших партнерів. Ми думаємо: "Можливо, це росіяни їх підбурюють?"

Непрямі певні ознаки є. Наприклад, засновники "Конфедерації" їздили раніше в анексований Крим, з Аксьоновим фотографувалися. Звичайно, що українці відразу склали пазли, що за цим стоїть Росія.

Звісно, ознаки є. Головне не втратити за цим більш глобальну проблему, яку треба розв'язувати. "Конфедерація" (польська ультраправа партія – 24 Канал), інші націоналістичні рухи у всіх інших країнах існують, нікуди не ділись.

Ми з вами усвідомлюємо, що росіяни не могли б упустити такого моменту, щоб не вбити десь клин між нашими націями, народами.

Однак є більша проблема, яка дійсно не вдоволена політикою та високими стандартами щодо агропромислової продукції. Польські фермери мають аргумент, що завезення українського зерна не проходить через такі складні, дорогі стандарти. Називатимемо речі своїми іменами: воно створює несправедливість на ринку.

Щоправда, нам треба одразу нагадувати, що цього року Росія стала найбільшим виробником-експортером зерна. Щось ми не бачимо таких самих протестів проти російського зерна. У цьому і є робота наших урядів.

Ми з вами всі дуже раділи з приходом Дональда Туска. Чомусь було таке враження, що Туск має за одну секунду все поміняти. Знову ж таки, ми з цією емоційністю пропустили, що Туск – прем'єр-міністр Польщі. І фермери – це частина економіки.

Він має тепер знайти, у який спосіб пояснити своїм фермерам, що треба підтримувати Україну. Зокрема тим, щоб дозволити їм привозити це зерно, яке складає невелику частину того, що ми з вами експортуємо, наприклад, через Чорне море. Разом з тим, як їм допомогти Україні? Найкращий шлях допомоги Україні – це дати українській економіці встати на обидві ноги.

Прем'єр Польщі Дональд Туск
Прем'єр Польщі Дональд Туск / Getty Images

Попереду Мюнхенська безпекова конференція. Раніше на цьому майданчику лунали різноманітні історичні виступи, промови щодо безпеки та оборони в Європі та світі. Згадується виступ Владіміра Путіна у 2007 році. Він критикував так званий однополярний світ. Після цього почав втілювати цю свою агресивну риторику. Усе почалося з нападу на Грузію і так далі. Чого очікувати зараз від цієї конференції?

Дійсно, Мюнхенська конференція вже давно перетворилася де-факто на форум, який закладає на цілий рік тренди, які будуть в зовнішній або глобальній безпеці. Скажімо, навіть на пару років, як це сталося з Путіним. Це такий собі на зразок Давоса (у Давосі, що у Швейцарії, проводять Всесвітній економічний форум – 24 Канал), тільки для безпеки.

Загалом його роль була дуже важлива, але останнім часом вона дедалі більше і більше зсувається в сторону проведення двосторонніх, часто закритих, заходів. Я був неодноразово на цьому форумі. Ми все розраховуємо на те, що ми почуємо, куди йде глобальна безпека, які виклики. Однак дедалі більше і більше делегації між собою десь закриваються і намагаються домовитися. Цей майданчик дає можливість приїхати всім і поговорити.

Ви праві, що ми іноді недоусвідомлюємо те, що сказано, зокрема з Путіним. Більшість глядачів зараз розуміє, що треба було сприйняти серйозно його слова. Ні, це не про те, що він щось таке грандіозне сказав. Просто він сказав майже те саме, що тепер робить. Якби ми серйозніше ставилися, ми б зараз не були в цій ситуації. Ми б почали готуватись до цієї війни багато-багато років назад.

Я не думаю, що будуть цього разу проривні домовленості або виступи. Однак те, що Путін нещодавно розповідав у нашумілому інтерв'ю американському журналісту… Він повертав нас до моменту, коли почалася війна. Це якраз свідчить про те, що він не відмовляється від своїх планів. Нам і нашим партнерам треба датувати. Ми входимо в довгу, затяжну війну. Як ми виживатимемо в цій війні? Думаю, якраз про це буде розмова.

На одній із Мюнхенських конференцій, наприклад для України, був зроблений крок, коли її визнали кандидатом на членство в НАТО. Це називається країна-аспірант. Це ті кроки, які Україні потрібні. І я впевнений, що цього разу нам вдасться просунути наш порядок денний на різних напрямках. Однак зараз нас з вами цікавить фізичне виживання і отримання необхідної підтримки, насамперед зброї.

Bloomberg писав про те, що Володимир Зеленський перед Мюнхеном відвідає також низку європейських держав. Париж, Лондон, Берлін… Він говоритиме і про гарантії безпеки для України та оборонну підтримку. На вашу думку, наскільки успішно Україна просувається за цим планом досягнення гарантій безпеки для нашої держави? І от Формула миру, яку запропонувала команда президента, наскільки вона втілюється?

Будь-яка ініціатива на цьому напрямку для нас з вами, для України – мегаважлива. Чим більше країн говорять про це і намагаються хоч якось розв'язати (проблеми – 24 Канал) – це теж позитив. Наскільки ця щоденна робота дає ефект, про який ми з вами всі мріємо?

Історично оці двосторонні домовленості, які ми зараз намагаємося укласти, натуральним, логічним шляхом перетворились в колективні домовленості. Ми намагаємося будувати трикутники – Польща, Україна, Британія. Ми намагаємося будувати двосторонні відносини. Першою теж стала Велика Британія, але ми зі всіма країнами введемо домовленості.

Наскільки амбітні ці домовленості? Це серйозна розмова професіоналів. Часто ми радіємо, мовляв, чергова десятка країн доєдналась. Ні-ні, треба серйозно. Наприклад, якщо у двосторонніх домовленостях сказано, що на нашій стороні виступить держава, але під час наступного нападу Росії – треба чесно собі визнати, що в цьому конкретному історичному моменті нам це не допоможе.

З іншого боку, якщо там є конкретні постачання озброєнь, конкретні зобов'язання щодо фінансової підтримки, – це те, над чим треба працювати.

У що перетвориться Формула миру – треба дивитися. У нас була ідея з так званим "Київським безпековим компактом". Цей документ не знайшов широкої підтримки. Я сподіваюся, що, коли ми зараз йтимемо цим шляхом та залучатимемо дедалі більше країн, ми отримаємо більше підтримки.

Коли ми говоримо про долучення великої кількості країн, тоді треба розуміти, що в результаті ми вимушені будемо погодитися на таке положення цього документа, яке задовольнить всіх. Наприклад, 60 країн.

Зеленський
Зеленський може відвідати низку країн Європи / Офіс Президента

Я боюся, що гострі кути, які ми мали спеціально туди закласти, буде розмито необхідністю усіх задовольнити. Тут завжди баланс: або ти йдеш з парою країн, які тебе підтримують і готові з тобою встати, або ти розкидаєшся по всьому світу, намагаючись отримати максимальну підтримку. Тоді, очевидно, ці гарантії зменшуються по своїй якості.

На вашу думку, Росія зараз вже отримала цей статус головної загрози західного світу, країн Європейського Союзу, членів НАТО? Ми знаємо, що НАТО змінює свою стратегічну програму. Ми чуємо зовсім іншу риторику від представників багатьох урядів країн Європи. Новообраний президент Фінляндії заявляє, що жодних відносин з Росією не може бути, аж поки не завершиться агресія в Україні.

Я боюся вас розчарувати. Я не бачу того, щоб усі країни, зокрема ті, які для нас мають значення, нарешті це зрозуміли. Що більш важливо, не бачу, щоб вони запропонували свої ресурси для захисту від агресора.

Це все гарні слова, але можна послухати керівництво Румунії, яке впевнене, що на "нас вони не нападуть". На нас – це на кого? На Румунію, чи взагалі на НАТО? Якщо ви вважаєте, що ви одна родина, яка стоїть один за одного, то це має бути колективне бачення, колективне мислення.

Більшість країн все ж таки ще вірять, що вони на Заході, далеко. Вірять, що вони потужні, їх захистить "парасолька" Сполучених Штатів. Мовляв, не все так погано, як з Україною. Мовляв, взагалі Україна десь там, нехай вони собі розбираються.

І в НАТО, попри наші з ними теплі зараз відносини, все одно кажуть, що їх обов'язок – захистити своїх членів НАТО. Це ображає українців, але це правда. Родина захищає спочатку себе. Ми, на жаль, не стали частиною родини.

Ми – сусід через паркан, я так розумію.

Трошки є, паркан щоразу зменшується, він стає більш прозорим і менш формальним, але все одно парканчик існує.

Безумовно перше завдання НАТО – це висунутись на межу українського кордону і захистити своїх членів.

Я хочу нагадати всім українцям: кожен з нас, хто не підтримував вступ України до НАТО всі ці 30 років, має собі зараз сказати, що "якби я" підтримував… Я пам'ятаю, ми почали працювати з 13 – 17% підтримки українців, а зараз – під 90%. Ми зрозуміли нарешті, але, на жаль, для цього прийшов ворог на нашу землю.

Говорячи про те, як основні країни себе поводять і наскільки вони зрозуміли. Я пам'ятаю, коли я приїхав три роки тому у Велику Британію, вони вперше за 30 років зробили документ – огляд зовнішньої політики. Навіть розвал Радянського Союзу не примусив цю імперію переглянути засади. Зараз вони переглянули.

Цікаво Вже існує стратегія великої перемоги України: розмова з Петром Черником

Що цікаво, вони ще три роки тому, тобто за рік до повномасштабної війни з Росією, сказали, що Китай – це конкурент. З ним можна працювати, але це серйозний конкурент для всього західного блоку. Водночас Росія – це ворог.

Навіть Сполучені Штати тоді сказали, що Росія – це сила, що занепадає, а Китай – це наш майбутній ворог. Зараз американці переглянули це і зробили те саме, що і Велика Британія. Вони визнали, що пропустили та недооцінили небезпеку Росії, цього режиму, який занепадає і все ще становить небезпеку.

З Китаєм можна працювати, у них далекі плани на сотні-сотні років. Росія, на жаль, не маючи цієї потужності, яку вона мала, зараз шкодить. Те, що відбувається в Україні, це такі останні дії імперії, що помирає.

Останнім часом бачимо, що "парасолька" США для партнерів може виявитись не такою надійною, якщо звернемо увагу на заяви Дональда Трампа. Дехто у Європі говорить, що це може бути сигнал для пробудження, для стимулу краще фінансувати свою оборону європейським державам? Ви як вважаєте, станеться це пробудження? Чи тягнутимуть до кінця, подивляться, чи виграє Трамп вибори, а згодом вже змінюватимуть свою оборонну політику?

Я був в залі Північноатлантичної ради, коли Трамп якраз вимовляв ці слова. Як це не прикро, але це був захід, присвячений Україні. Під час обговорення долі та захисту України Трамп тоді сказав, звертаючись насамперед до Ангели Меркель, ці відомі слова, що "ми вас захищаємо, а ви купуєте дешевий російський газ".

На превеликий жаль, тоді цей захід вимушено був закритий, тому що союзники отримали серйозну проблему на руки. Зокрема, Сполучені Штати, які поводять себе щонайменше не по-товариськи і намагаються в особі президента Трампа нагадати, що "не тільки ви маєте платити більше, але ставлячи умови, – або ми залишимо, і ви тут залишитесь наодинці", і так далі.

Певна правота у словах Трампа теж існує. Коли всі багато років тому домовилися, що 2% бюджету – це нормальний рівень підтримки безпеки. Німеччина платила тоді десь 1,27%. Аргумент Німеччини був, що "ми ж так багато платимо, навіть 1,27% – це другий після Сполучених Штатів внесок в НАТО".

Дональд Трамп
Дональд Трамп / Getty Images

Це питання обговорення, як би так зробити, щоб не витрачати забагато грошей на військові потреби, але все-таки почуватися у безпеці. Це, до речі, точно нагадує нас. Або ми будуємо дороги, або, на жаль, копаємо траншеї. Як визначити цей тонкий баланс?

Я думаю, що зараз лідери в Європі починають розуміти, де ж цей тонкий баланс. Або, може, нам всім дійсно збільшити наші витрати, тому що Росія нікуди не дінеться. І навіть війна в Україні, напевно, тільки відстрочить велику майбутню війну. Або все-таки хтось розповідає, що "ми ж якось домовимось".

Я думаю, що кожен рік, поки Україна відстоює своє право на існування на цій планеті, дедалі більше лідерів, людей, які розуміють, що щось вони весь цей час не розуміли: напевно, з Росією так не можна; напевно, доведеться витрачати більше коштів, розраховуючи на максимальну підтримку США.

Десять військових бюджетів перших країн менше, ніж один військовий бюджет Сполучених Штатів. Не треба бути математиком, щоб зрозуміти, як з цим бути.

Тобто це ненормальна ситуація?

Ненормальна. Безумовно, багато людей, як в НАТО, так і в самих Сполучених Штатах, стурбовані тією риторикою, яка на цьому передвиборчому етапі є у Трампа, я впевнений. Я мав честь як міністр закордонних справ спілкуватися з Трампом якраз на цю тему. У нього є своє бачення. Воно дуже радикалізоване – біле та чорне.

Нещодавно він сказав дикі слова, мовляв, "ми будемо заохочувати Росію показати тим, хто не доплачує, і ледь не напасти на них". Це взагалі нікуди не годиться. Це викликало обурення у багатьох країнах. Я все-таки впевнений, що це зараз просто його передвиборча риторика. Вона зменшиться, коли людина потрапить в Овальний кабінет, зрозуміє, що не все так просто, що є багато інтересів.

Зокрема, Сполучені Штати і їхня економіка така потужна, тому що вона існує на основі безпеки по всьому світу. Якщо безпеки немає – навіть така потужна країна, як Сполучені Штати, наодинці не впорається.

Коли українських політиків, воєнних командувачів запитують в інтерв'ю щодо Трампа – вони доволі обережно коментують. З акцентом на те, що Трамп – точно не проросійський політик. У нього є своє бачення, воно може видаватися дещо екстравагантним, але зі своїми принципами. Бо часто можна зустріти такий коментар, що Трамп – це непередбачуваність. Ваша думка, якщо Трамп переможе, це для України трагедія чи ні?

Наші коментатори, навіть високі, роблять правильно. Це ми починаємо вивчати уроки дипломатії, що не треба закладати негативне тло ще до того, як будеш говорити.

Я можу єдине нагадати, що з приходом Трампа одне з перших рішень було, наприклад, відправити 54 Tomahawk (американських дозвукових крилатих ракет – 24 Канал) і розбомбити інфраструктуру сирійської армії, яка знищувала своїх власних людей.

Тобто попередній уряд Барака Обами не зміг прийняти це рішення. Ця певна радикальність у рішеннях Трампа у цей момент абсолютно ідеально спрацювала. Він прийняв рішення й одразу його реалізував.

Так само скільки ми вели переговори про надання Україні зброї, тих самих Javelin та Stinger. Це правда, що Трамп прийняв це рішення. Ми отримали перші надходження, які були критично важливі для нас. Ми їх використали пізніше, коли відбивали навалу на Київ.

Крім того, ви пам'ятаєте, що коли він прийшов, то набрав генералів. Це були дійсно стратеги, такі як Мак-Мастер (колишній радник президента США з національної безпеки Герберт Мак-Мастер – 24 Канал), це були міністри, яких він один за одним змінював. Але ці люди, які мали військовий досвід, давали поради.

Якщо він зробить цього разу так само, спиратиметься на професіоналів, які знають, наскільки важлива підтримка Україні, то я впевнений, що все буде нормально.

Нам треба працювати і не дивитися, що ж робити. Вже треба закладати зараз. Для цього є Конгрес, в якому у нас є підтримка обох партій. Не треба ділити і не треба намагатися знайти слабкі сторони демократів та республіканців – вони всі наші партнери.

Влітку цього року очікується Саміт НАТО у Вашингтоні. Від посла Великої Британії в НАТО Девіда Кворрі пролунала думка про те, що Україні не варто перебільшувати свої очікування від цієї події. Чи справді у нас є перегріті очікування? Від Вільнюса таке враження, що були перегріті очікування. Як, на вашу думку, від Вільнюського саміту розвивається діалог між Україною і НАТО?

Я розумію, про що говорить Девід Кворрі. Я знаю його по тому, як він працював керівником Служби безпеки і геополітики при прем'єр-міністрі. Дуже важлива людина, яка визначає напрямки цієї політики. Те, що він говорить, означає, що це не тільки його слова. Це слова, які сприймаються у Британії. Треба спокійно сприймати те, що каже Велика Британія.

Звичайно, це правдиві слова, без прикрас. Ми можемо поображатися трохи, але насправді дуже корисно для нас мати таку перевірку реальності, чи ми усвідомлюємо реальність, яка буде.

Я розумію, чому люди настільки багато сподівань покладають. Насамперед знову ми очікуємо від НАТО, щоб нас врятували. У нас оголені нерви, вбивають людей.. Ми це все усвідомлюємо. Крім того, це ювілейний саміт. У нас ще з радянських часів кожна ювілейна дата – це щось таке, під що ми маємо щось отримати. Також це саміт у Вашингтоні.

Якщо відкласти всі емоційні очікування і зрозуміти, на що Україна може розраховувати, – є деякі речі. Але я боюся, що вони не будуть настільки яскравими, щоб, умовно кажучи, завтра поруч біля кожного українського солдата стояв і американський піхотинець, і британський пілот. Цього не станеться. Україна не стане членом Альянсу прямо зараз, тому що всім зрозуміло, що означатиме вступ країн у війну.

Хоча наші вороги постійно кажуть, що Україна ніколи ним не стане, тому що "ми відхопили шматок території". Насправді це і була їхня мета з самого початку. Треба нагадати їм, що так не станеться. Випадки такі були. І Німеччина була, і Греція, і Туреччина, які фактично перебували у стані війни.

Ба більше, стаття 6 визначає територіальну відповідальність НАТО. Усе це можна. Якщо буде політична воля, можна зробити у такий спосіб, щоб Україна наблизилася максимально.

Є, наприклад, креативна ідея за прикладом Франції, яка входила в НАТО, потім виходила, потім знову заходила, – стати членом політичної структури НАТО, але не входити до військового комітету, тобто військового командування НАТО до завершення війни. Це такий надзвичайно потужний сигнал Росії, що вона нічого не вирішує. Вирішує Україна і Альянс, хто буде членом.

До теми Чи отримає Україна запрошення на членство в НАТО під час саміту у Вашингтоні

І багато ще таких подібних креативних рішень. Я сподіваюся, українці розуміють, що зараз треба дати нашому керівництву можливість отримати максимально від цього саміту. Я сподіваюся, що над цим ведеться якась кропітка робота.

Вступ України до НАТО, як у нас кажуть, частинами – креативна ідея чи це нісенітниця, як президент Зеленський якось емоційно окреслив цю історію?

Я пам'ятаю слова керівника Канцелярії Генерального секретаря, який це сказав. Насамперед це була позиція людини. Ба більше, мені здається, що ми неправильно переклали. Бо це не по частинах, а поступово. Якщо задуматись, то є певна різниця між тим, щоб по частинах заходити та рухатись поступово.

Я бачу, що у нашій теперішній ситуації будь-яке просування у бік Альянсу – це завжди плюс. Обмін розвідувальними даними. Можливо, комусь це звучить не дуже яскраво. Це, очевидно, не танк, який стоїть на горі і стріляє. Але танк не стрілятиме, якщо у нас не буде інформації, куди йому треба стріляти.

Напевно, про це не говорять по телевізору, але, повірте, це – безцінна інформація, без якої жодна ракета нікуди не полетить і жодне просування наших військ не відбудеться.

Нам треба, щоб наші доктрини відповідали стандартам. Наші солдати готувалися, і готувалися за тими стандартами, які існують. Нам треба, щоб наші мішені були однакові. Якщо прийде допомога, наприклад, літак F-16, Tornado, танк з іншої країни, – щоб всі вони могли одночасно працювати. Ми цього всього не підготували. Ми маємо це робити на ходу, "збирати літак, коли ми вже летимо в повітрі".

Понад пів року немає посла України у Лондоні. Як це позначається зараз на відносинах і діалозі між двома країнами? І в чому може бути причина щодо зволікання із цим призначенням?

Велика Британія продовжує підтримувати Україну. У нас були страхи після зміни дуже популярного в Україні прем'єр-міністра Бориса Джонсона. Чудовий прем'єр, але британці вирішили інакше.

Прийшли інші прем'єр-міністри, але вони всі підтримували і підтримують нас. Так само, напевно, є великий шанс, що вже цього року зміниться політична ситуація, до влади прийдуть інші політичні партії. Але я впевнений, що і вони так само підтримуватимуть.

Зокрема, я неодноразово говорив з керівником партії, усім тіньовим кабінетом. Вони зазначали, що можуть про що завгодно сперечатися з нашим урядом, але є тема, в якій абсолютно усі на одному боці – війна в Україні і допомога.

До речі, Велика Британія не шукає хитрих дипломатичних слів. Міністр законних справ нещодавно заявив, що Україна має перемогти, а Росія – програти. Усі, хто хоче стати разом з нами, будь ласка, ставайте разом з нами – це наша позиція. Це приблизно те, що вони записали до двосторонньої безпекової угоди.

Зеленський та Ріші Сунак у Києві
Володимир Зеленський та Ріші Сунак у Києві / Офіс Президента

Чи є ключовою роль посла? Безумовно, посол дуже важливий. Це дозволяє підійматися на рівень політичного спілкування. Крім цього, важлива робота із журналістами, які у Великій Британії є дуже шанованими. Вони виконують ту роботу, яка склеює британське суспільство.

Коли ти прокидаєшся зранку і бачиш, що у Британії повно жовто-блакитних кольорів. Мабуть, лише в Україні є така кількість цього кольору. Коли тебе підтримують всі, тоді і депутат, який сидить в залі під час голосування, розуміє, що вся нація знає, що Україні треба допомогти.

Коли ми досягнемо такого рівня в усіх наших партнерських країнах, тоді наша допомога збільшиться так, що ми нарешті зможемо вигнати агресора з нашої землі.

Останній час ми чули версії щодо кандидатур і Олексія Резнікова, і Валерія Залужного. Звідки ці чутки виникають? І які є кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду посла?

Велика Британія – це не та країна, де можна дозволити собі відпочивати. Є країни, де людина заслужила і може поїхати, так би мовити, у м'який клімат. Британія вимагає щоденної, щосекундної роботи на всіх напрямках. Тому наше керівництво намагається підібрати людину, яка відповідатиме баченню британців щодо того, як вони сприймають посла і ставлення цієї людини до себе.

Тобто якщо Україна надсилає свого колишнього міністра закордонних справ, то з ним говоритимуть. Коли я розмовляю з людьми, вони розуміють рівень представленості в Україні. Саме з цього виходять наші лідери зараз, коли пропонують міністрів, головнокомандувача і так далі.

Є певні вимоги. Але в силу багатьох змін, які відбулися в Україні, зокрема зміни еліт, ми стали рухатися швидше, креативніше, але ми втратили певні традиції. Дипломатична традиція – не повідомляти ім'я посла до того моменту, поки інша країна не погодиться на його призначення.

Ми маємо захистити себе, Велику Британію від тих розмов, які зараз точаться. Оскільки вона має право відмовити одній кандидатурі і сказати, що чекає на іншу.

У реальності це виглядає так. Країна обирає майбутнього кандидата на посаду посла. Його пропонують міністри закордонних справ президенту, він обирає і нікому нічого не повідомляють. Потім таємно засилають в ту країну, мовляв, ми підібрали таку людину, що ви думаєте? Вони беруть пару місяців на роздуми. І, на жаль, можуть дуже довго тягнути та зрештою відмовити, запитуючи іншу кандидатуру. Це займає дуже багато часу.

Якщо заздалегідь повідомити прізвище кандидата, це може призвести до інших проблем, коли країна йому відмовить через чутки і велику кількість розмов щодо його особи. Цю традицію треба пам'ятати і поважати її.

Днями відбулась трагічна подія – напад на юних українських спортсменів-баскетболістів Володимира Єрмакова, який, на жаль, загинув, і Артема Козаченка, який перебуває у лікарні у Німеччині. Це була трагічна випадковість, і чи безпечно українцям перебувати за кордоном?

Я хотів би вірити, що це не має нічого спільного до расової, а ще гірше до того, що ці хлопці – українці. Там постраждала дівчинка сирійського походження, ще один хлопчик. Тобто не відчувається, що це було спрямовано проти українців.

Ймовірно, це просто трагічна помилка і трагедія, яка сталася в окремому місці в Німеччині. Я сподіваюся, що наші німецькі колеги розслідують, і якраз це покаже, наскільки вони ставляться серйозно і наскільки наші люди можуть розраховувати на захист.

Я впевнений, що наше консульство вчепиться зубами в цей випадок і не відпустить до того моменту, поки ми не будемо знати всю правду. Так і діє наша дипломатична служба.

Більше про це Вбивство українського баскетболіста в Німеччині: все, що відомо про смерть Володимира Єрмакова

Хочу сказати, що, на жаль, ці випадки є всюди. У мене у Великій Британії теж були випадки, коли наші і діти, і дорослі гинули, вчиняли самогубство з багатьох причин. Безумовно, краще українцям тільки в Україні. Але мільйони нас шукають своє життя, намагаються його влаштовувати, і часто це закінчується якимись складними життєвими ситуаціями.

Я сподіваюся, що ми все ж таки переможемо у цій війні і зможемо запропонувати більшості повернутися. Це не буде так, як іноді обговорюється на сторінках (в соцмережах – 24 Канал) – затягнути силоміць, реєструвати десь по консульствах, не давати якісь послуги – вся ця "піна" зійде, це не буде потрібно.

Наші люди мають зрозуміти, що без них України не буде, і тоді вони приєднаються. Хто не зможе – значить, у нас буде більша діаспора. У нас і так 20 мільйонів українців за кордоном, це дуже велика сила, за яку, до речі, багато країн нас і підтримували.