У Йосепа Цулукідзе та його брата Шота манадариновий гай, площею майже 2,5 тисячі квадратних метрів. Родина живе за рахунок продажу цитрусових. Реалізувати звісно ж вдається не все. Тому відгодовують худобу.
Мандирин — дерево вічно зелене та потребує особливого догляду. Коли падає сніг, листя та гілля закутують. Врожай збирають всією родиною. Щоправда зривати запашний плід не бажано. Вміти треба і зберігати.
Смачні плоди з власного саду родина продає на місцевому ринку. Частину врожаю скуповують посередники. Так цитрусові потрапляють на мандариновий завод у місті Кобулеті. Тут діє ціла система сортування.
Жінки стежать, щоб на стрічку конвейєра не потрапили зіпсовані плоди. Далі інші жінки заповнюють ящики відбірним спілим товаром. У чоловіків праця інша — збирати товар на імпорт. Зазвичай відправляють у Вірменію, Білорусь. Найбільше закуповує Росія. А от до нас з Кабулетті приїде тисяча тонн такого цитрусу.
На заводі не лише сортують цитруси на імпорт. Тут готують ще мандариновий концентрат, з якого потім робитимуть соки. Продукт закуповує Японія та Ізраїль.
Зараз завод відкритий лише в сезон мандаринів. Та з наступного року він працюватиме цілий рік. Хочуть переробляти ще й інші фрукти. Місцеві жителі на це дуже сподіваються, адже з відкриттям підприємства в регіоні з'явилися робочі місця.
Автор — Маріам Оганнисян.