Ті, хто побував тут цьогоріч кажуть, що це надзвичайне місце сили. А ще відзначають, що тут красиво, комфортно та сучасно.
Над збереженням пам’ятки працює команда заповідника "Тустань". Саме ця команда облаштовує простір та дбає про гармонію історії та сучасності. Тут працюють над збереженням агроландшафту, автентичного вигляду бойківського села та водночас над залученням сучасної архітектури. Про простір, що формується довкола Тустані, ми поспілкувалися з директором заповідника "Тустань" Андрієм Котлярчуком, а також із авторами архітектурного проєкту туристичної інфраструктури у долині під скелями Андрієм Бєляєвим та Маркіяном Максим’юком.
– Донедавна заповідник займався лише фортецею і княжим періодом нашої історії. Чому зацікавилися бойківською спадщиною?
Андрій Котлярчук: Насправді, це треба робити не тільки в Уричі, а й в усіх Карпатах і будь-якому курортному містечку чи селі України. Бо кожна частина нашої країни мала свій ландшафт, свої архітектурні традиції. Якщо десь в Європі, в Альпах чи навіть у ближніх Польщі, Словаччині є така практика збереження культурного ландшафту, то в Україні цим, в принципі, ніхто не займається. Ми, заповідник "Тустань", – першопрохідці.
Розвиток Урича сильно впливає на розвиток Тустані і без збереження спадщини села не можливо презентувати належним чином Тустань. Архітектура Урича – це перше, що бачить турист, проїжджаючи до скель. Він не чує співів, не бачить вишиванок, традицій і народних ремесел, навіть ще не зустрівши жодної людини, він натрапляє оком на хати. Тому це настільки важливо для нас, бо на відміну від простих музеїв, які демонструють свою спадщину у приміщеннях, ми презентуємо її просто неба. І в нас нема чіткої межі: от ви зайшли на територію, а все, що за межами, нас не цікавить. Ні, тієї межі не існує.
Тому настільки важлива є архітектура і також агроландшафт, який формувався століттями, внаслідок діяльності людини, коли люди обробляли поля, освоювали схили. Це теж культурна спадщина. І це теж є предметом нашої охорони
– Я так розумію, що варто поспішати із збереженням хатин, бо дерев’яні будівлі – не надто довговічні? Як це практично зробити?
Андрій Котлярчук: Автентичних дерев’яних хат у селі стає дедалі менше. Коли ми починали працювати з цією спадщиною, їх було значно більше, але з кожним днем вони зникають. Для того, щоб зберегти самі будівлі фізично, кожну з них треба або внести в реєстр пам’яток архітектури (це практично неможливо), або власник має сам захотіти її зберегти. Усі ці хати - приватна власність.
Безперечно, найціннішими є автентичні хати, але наша мета - зробити так, щоб навіть нові споруди, які з’являються натомість, залишалися в автентичному стилі: у силуеті, кольорі, формі дахів. Щоб турист, який дивиться на долину згори, зі скель, бачив приблизно те, що можна було побачити 100-200 років тому. Хоча будинки будуть із сучасних матеріалів, але здалека кольорами, фактурами, формами можна передати ті традиції. Сучасні технології це повністю дозволяють.
– Що вже вдалося зробити?
Андрій Котлярчук: Ми провели дуже ґрунтовне дослідження архітектури Урича. Під час експедиції зафіксували фактично кожну хату в селі, інвентаризували усі архітектурні елементи декору. Те, що не дійшло до наших днів, ми вивчали з літератури та наукових архівів. Нас цікавило, що тут могло бути раніше. Наприклад, ми достеменно знаємо за світлинами, що в Уричі, поки не з’явився шифер і бляха, дахи мали іншу форму, були стрімкішими, покриті соломою.
На основі цих досліджень, фахівці розробили правила забудови. Цей текстовий документ чітко прописує всі пункти: які мають бути стіни, вікна, пропорції, в якому діапазоні може бути висота будинку, яка має бути довжина і ширина будинку, які кольори є допустимі для дахів, а які ні.
Правила забудови в жодному разі не вимагають, щоб люди буквально крили дахи соломою, але рекомендують, які матеріали здалека більше нагадують солому чи ґонт. Відповідно, є перелік сучасних матеріалів, який є допустимі і перелік небажаних. Ми розуміємо, що в ідеалі це дуже здорожчує будівництво, тому допускаємо дешевші матеріали. Але коли ви вибираєте між кольором: чи дах буде синій, чи сірий, то додаткових витрат ви не несете.
Згадані правила лягли в основу затвердженого проєкту охоронних зон Тустані за яким усі будівлі, які там споруджуватимуть, будуть у традиційному стилі і не домінуватимуть над головною пам’яткою – фортецею Тустань. І цей проєкт уже застосовують. До прикладу, приватні підприємці збудували корчму у народному стилі. Також відкрито агрооселю "Хата до Сонця", де господар зберіг бойківську дерев’яну хату, але всередині пристосував її до сучасних потреб.
Окрім того, у 2019 році облаштували "Торговицю", де туристи можуть відпочити, пообідати і придбати сувеніри. Для цього збудовано альтанки у легких каркасних формах, які не вириваються з ландшафту і не псують вигляду на долину при погляді з фортеці. Над розробкою архітектурного проєкту інфраструктури працював архітектор Андрій Бєляєв.
– Чому ви зупинились на сучасній архітектурі і що найважливіше для реалізації таких проєктів?
Андрій Бєляєв: Сервісно-рекреаційну інфраструктуру в долині Урич-Тустань ми проєктували без прив’язки до якогось архітектурного стилю. Оскільки на цьому місці ніколи не було ні бойківського села, ні середньовічної забудови, то вирішили, що там пасуватиме нейтральна сучасна архітектура. Йшлося про те, щоб вписати архітектуру і функції у переважно природне середовище, а також про мінімальне втручання у ландшафт та максимальне збереження зелених насаджень. Важливо також було сформувати просторове "обрамлення" для місця з живою, залюдненою атмосферою. Адже серед природи люди потребують цього комфортного, безпечного, затишного прихистку серед "собі подібних". Розумний (скромний) бюджет реалізації зумовив застосування модульного принципу, коли усі павільйони, не залежно від розміру, "набираються" із певної кількості базових модулів.
Ми також намагалися усіляко відійти від застосування матеріалів і форм, що асоціюються з міським, урбаністичним середовищем, натомість використовували місцеві матеріали. Звідси – доріжки з гравійного відсіву, дерево. У нас взагалі не виникало думок – наслідувати традиційну бойківську чи гіпотетичну архітектуру середньовічної фортеці. Адже архітектура, на наше переконання, має промовляти про свій час, про своє призначення. Має бути чесною. Бо у такий спосіб, на контрасті, ми підкреслюємо характерні особливості нової й історичної архітектури.
Проєкт передбачає і дизайн ландшафтного середовища на "Торговиці", біля кас та прилеглих територіях. Над розробкою концепції ландшафтного дизайну в Тустані працював архітектор Маркіян Максим’юк.
– Які нові підходи були використані у реалізації проєкту?
Маркіян Максим’юк: основні принципи, які закладено у цю візію – це мінімальне втручання в існуючий ландшафт. Тобто, щоб ми не приносили туди відчуття рукотворності, а були підпорядковані тій природі і тому контексту, який там є. Тому ми передбачили, що буде використано у благоустрої такі матеріали, які є характерні для цієї місцевості. Наприклад, камінь. Якщо ми маємо там скелі, пісковики, то туди не варто приносити гранітні чи бетонні речі. Є певні особливості у розвитку цієї ділянки, бо там є декілька гравців: заповідник, приватні підприємці і державні структури, які прокладають дорогу. Тому треба з ними усіма комунікувати і шукати спільні рішення.
Над проєктом працюють також дендрологи. Наприклад, на території фуд-корту висадили саджанці, але намагалися підібрати ті, які характерні для тієї місцевості. Рослини брали з розсадників, це також важливо, щоб не руйнувати сформовані середовища, тобто не йти в ліс і не викопувати те, що вже там прижилося, бо це був би не зовсім коректний підхід з точки зору екології і дендрології. Ми і це враховуємо.
Матеріал підготовлений в рамках проєкту: "Комунікаційна кампанія "Культурна спадщина для сталого розвитку" фінансується в рамках програми "Мережі й аудиторії" за підтримки Український культурний фонд.
Автор Марічка Крижанівська