Безсумнівно, що нині нашим головним антистресом є перемоги ЗСУ, гумор на цю тему та обійми з рідними. Проте ми можемо відчувати складнощі у плануванні майбутнього, стикатися з відчуттям власної неповноцінності або переживати повну відсутність емоцій.

До теми Солдати НАТО унітази не крадуть, – психотерапевтка про поведінку російських окупантів

У межах проєкту "Інтерв’ю 24" в ексклюзивній розмові з психологинею Оленою Коссак ми обговорили ці моменти та дійшли висновку, що емоції – це нормально, люди мають проживати їх. Також важливо добре харчуватися та вчасно лягати спати, щоб абсолютно не втратити ресурс. А ще, за словами фахівчині, "життя рухається вперед, і кожен день, який ми простояли, наближує нашу перемогу".

Інтерв’ю з психологинею Оленою Коссак

Якою є психологія війни, на ваш погляд? Чимало українців спершу відчували шок, а пізніше повернулися базові емоції: відчай, заперечення тощо. Як вберегтися від сильного стресу під час воєнного стану?

Кожна війна є іншою і не схожою на попередні. Наша війна триває вже 8-й рік, і тому морально здебільшого ми були готові до неї – передбачали можливість повномасштабного вторгнення. А річ, яку ти передбачаєш, шокує менше за повну несподіванку. Втім, це не означає, що війна не викликає у нас сильного стресу чи не травмує.

Проте саме нашою готовністю можна пояснити те, що нам вдалось настільки швидко згуртуватись і масштабувати волонтерство на новий рівень – фактично кожен українець нині тою чи іншою мірою став волонтером і щось робить для перемоги. До речі, волонтерство та й загалом соціальна активність нині є одними з ключових аспектів опрацювання травми війни нашою психікою, а, отже, шляхом до нашого одужання.

Людина – істота, котра звикає до всього. Проте я б швидше вжила термін "адаптовується". На цей час ми, відійшовши від первинного шоку та проживаючи гостру реакцію на стрес, адаптовуємось до нових реалій та продовжуємо жити далі.

Вберегтися від сильного стресу неможливо, адже щодня відбуваються все нові події, на які ми реагуємо гостро, і так буде аж до кінця війни. Натомість можна пробувати реагувати на цей стрес, проживаючи його на рівні тіла, і таким чином позбуваючись його.

Перший пункт боротьби зі стресом охоплює роботу з тілом та піклування про тіло. Варто пити достатньо води, харчуватися за графіком, вчасно лягати спати (наскільки це можливо), отримувати масажі, вести легку фізичну активність, гуляти, гріти себе у стані "заціпеніння" після травматичної події (відчуття холоду, ніби не можу зігрітися, відчуття завмирання, бажання скрутитися калачиком тощо) за допомогою додаткового одягу, пледу чи гарячих водних процедур.

Другий пункт – це робота з пам’яттю – вести "щоденник війни", записи, спостереження за собою та своїми реакціями, зосереджуючись на проживанні кожного дня свого життя максимально якісно. Адже у нас зруйнувались плани на майбутнє, і від цього ми себе почуваємо невпевнено, у нас відсутній контроль частини життя. І його слід неодмінно собі надати у вигляді контролю за якістю прожиття сьогоднішнього дня.

Третій пункт – це побудова вже згадуваних вище соціальних зв’язків у достатній кількості для того, щоб ми не відчували браку комунікації й не мали можливості надовго застрягати у своїх домівках.

Чи доречно зараз радіти? Святкувати?

Радіти й святкувати доречно завжди, адже це те, що додає нам ресурсу і допомагає вижити. Інше питання в тому, як навколишні сприймуть нашу радість. Тому, напевне, не варто сильно це афішувати, або радіти надто голосно, щоб не задіти чужі почуття, які в цей момент можуть зображати сум, горе, розпач… Приватні моменти радості обов’язково мають бути, як і моменти особистої комунікації та приємних хвилин, проведених разом із найближчими, коханими людьми.


Олена Коссак / Фото з фейсбуку психологині

Нині чимало українців втратили роботу. Діти не відвідують садки. Що робити батьками, щоб не зриватися? Як контролювати емоції?

Організовувати між собою варіанти проведення дозвілля своїх діток. Батькам для того, щоб вистояти в цій війні, а ще волонтерити, підпрацьовувати та підтримувати інших, також потрібен ресурс. Тож діти, як радість родини, можуть проводити час із дідусями / бабусями в той час, коли батьки виділять годинку-дві на день своїм особистим стосункам.

Як поводитися батькам, діти яких малюють або грають у війну?

Якщо дитина малює війну і "грає у війну" – це добре, адже вона у такий спосіб також справляється з новою для себе інформацією та обставинами, опрацьовує їх.

Важливо, щоб дитина не була заляканою, не варто перекладати на неї свої переживання, слід контролювати контент, який вона споживає.

Також дитині треба пояснювати, що ми зараз супергерої, які виживають у незвичних обставинах і від цього стають ще сильнішими.

Як дбати про психічне здоров’я щодня?

Дотримуватися інформаційної гігієни. Адже одним із видів стресів, на рівні з фізичним і психологічним, є стрес інформаційний – банально від перевантаження інформацією.

Дозовані новини зранку і ввечері та уникнення шок-контенту допоможуть заощадити сили та пустити їх у більш продуктивне річище.

Відвідувати групи психологічної підтримки, наприклад, такі, які я веду разом із колегами у проєкті Ukraine Needs You. Знайти "свого" психолога, який буде в ресурсі та зможе підтримати у важкі хвилини.

До теми Лієв Шрайбер у Львові: актор закликав українців не боятися звертатися до психологів

Скільки часу варто читати новини, щоб не впасти у депресію?

Легше сприймаються ті новини, які ми не прочитали, а почули від когось. Людина пропускає новину через себе, і ми її сприймаємо простіше. Ми своїм клієнтам пропонуємо обмінюватися ролями повідомлювача / читача новин таким чином, щоб кожен читав першоджерело не частіше двох разів на день. Так інформація сприймається значно легше для психіки.

Три речі, які допоможуть зберегти психіку під час війни?

Фізична активність, сон, соціальна комунікація.

Поговорімо про ненависть. Це найсильніша емоція, яку зараз відчувають українці. Чи варто з нею боротися?

Емоції не мають поділу на "хороші" і "погані" – вони поділяються на ті, які дають нам ресурс, і ті, які його забирають. Якщо ненависть зараз дає мені ресурс, я буду відчувати її та на цьому фоні ще продуктивніше допомагатиму нашим ЗСУ. Якщо ж від неї я втрачаю сили й стаю слабшим, її терміново необхідно вимістити (виплакати, викричати, вибити), перейшовши у більш спокійне річище своїх емоцій.

З емоціями потрібно не боротись, а проживати. Як? Реагуючи тілом, рухами, думками, словами тощо. Маємо право на будь-які реакції, вони вважатимуться нормальними на ненормальні обставини.

Якщо ж вас хвилює власна агресія, дратівливість, гнів – приходьте до нас, і ми допоможемо відреагувати так, щоб не "зриватися" на найближчих, які, як правило, і попадають під "гарячу руку".


Олена Коссак / Фото з фейсбуку

На жаль, багато українців стикнулися із втратою. Дайте поради, як пережити горе.

Є таке явище в психології як "горювання". Цей процес обов’язково має бути, він є невід'ємним для того, щоб людина змогла пережити втрату, відпустити її та продовжити своє життя далі. Ні в якому випадку не можна знецінювати горе і не вказувати іншим, як їм "краще" горювати. Хтось багато плаче, а хтось взагалі ні. Хтось сумний, а хтось пробує усміхатись. Це не означає, що хтось робить щось неправильно, – всі реакції є правильними з точки зору самої людини, яка проживає горе.

Іноді з людиною треба просто мовчки побути поруч – і це вже буде найкращою підтримкою та прожиттям життєвих утрат…

Хай що б там було, життя рухається вперед, і кожен день, який ми простояли, наблизив нашу перемогу. Вона неодмінно станеться, адже ми, українці, – найсильніша нація на планеті на цей час (а може, і просто найсильніша на планеті в усі віки). Тож нехай нам допомагають виконання наших народних пісень, нашого Гімну, читання історичних книжок. Слава Україні! Героям Слава!

Як пережити горе: дивіться відео Олени Коссак