Деякі етапи – не перескочити, деякі процеси – не пришвидшити. Дорослішання завжди пов'язане з видатками.

До теми Період здобутків та втрачених можливостей: що змінилося в Україні за час Незалежності

Більшість українців старші за свою країну. Все, що нас оточує, тільки наших рук діло. "Не намагайтеся виховувати свою країну – вона все одно буде схожа на вас".

Збоку гарніше

• Велика спокуса – задивлятися на чуже

Ба більше, воно завжди повернуте до нас парадним фасадом, за яким не видно сімейних скандалів та взаємних образ. У цьому й полягає помилка оптики – збоку може здаватися, ніби інші сім’ї не сваряться і не мають проблем. Насправді ж ні.

• Велика спокуса – зістарити Україну на тисячу років

Хоча це буде часткова правда. Наше минуле занадто вже дроблене. Наше генеалогічне дерево занадто рване. На відміну від більшості наших сусідів, ми навіть не мали своєї "золотої доби", куди хотілося б утекти. Особливо сьогодні, коли торгівля ностальгією за минулим стає головним заняттям політиків у різних країнах.

Наші державні експерименти столітньої давнини були занадто нетривалі. Їхній драматичний фінал здатен лише навчити, як чинити не треба. Давнішні періоди суб’єктного існування занадто віддалені від нас, щоб там можна було шукати якісь рецепти. Тим паче, щоб мріяти вернутися туди.

Дорослішання країн

Багато наших сусідів почали дорослішати раніше за нас. Мовиться про всіх, хто зумів 100 років тому відбитися від імперії і зберегти незалежність щонайменше для одного покоління своїх громадян.

Відтак імперія їх знову підпорядковувала, але досвід самостійного існування встигав стати щепленням. Ці країни дізналися, як воно — жити без метрополії. Вони пронесли це знання крізь десятиліття окупації. У 1991 році воно їм стало в пригоді.

Зверніть увагу Кривавий 2013 рік Незалежності: найрезонансніші події, які сколихнули Україну та світ

А ми винаходили все з нуля. Сперечалися про очевидне. Домовлялися про початкове. Наші дискусії не були проговорені — і нам доводилося це робити в щоденному режимі.

Хтось скаже, що ми змарнували багато часу. Ймовірно, ми були на це приречені. На дитячі хвороби іноді треба просто перехворіти.

Схоже на те, що імунітет ми врешті-решт отримали. Інакше б не вистояли у 2014 році. Імперія не вірила в Україну, та з'ясувалося, що в Україну вірять її власні громадяни. Прапори та слова набули сенсу, символи – сили. Цінність визначається жертвою. І наша країна зазнала цієї перевірки на міцність.

Історія, яку ми пишемо

Історія інших держав виписана у підручниках. Історія нашої створюється тут і тепер. Нам випало жити у найсуб'єктніший період існування України. Нічого змістовнішого у нашому минулому не було.

Усі попередні спроби закінчувалися поразками, і тільки тепер ми живемо у ситуації відкритого фіналу. Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.

Будь-який наш фінал постфактум проголосять закономірним

  • Якщо ми переможемо – це пояснять історичною логікою, еволюцією процесів та станом умів.
  • Якщо ми програємо — пояснять це так само.

В обох випадках нам стешуть кути, виправлять зигзаги й вирівняють дороги. Просто за одного сценарію опис нашого шляху закономірно вестиме до хепіенду. І навпаки.

Ми можемо досхочу нарікати на останні 3 десятиліття. Можемо вважати їх за безчасся та тупцювання на місці. Та насправді ці роки вже стали нашим власним історичним "сейвом".

Варто прочитати Розстріл Майдану, окупація Криму і війна на Донбасі: 2014 рік став переломним у житті України

Навіть якщо станеться найгірше – майбутні покоління озиратимуться на цей етап як на "вихідну точку". Подібно до того, як країни Балтії у другій половині XX століття не забували про власний міжвоєнний період незалежності.

Нам випало жити всередині історії

Наших сучасників друкуватимуть на банкнотах і називатимуть на їхню честь вулиці. Знайомі нам імена карбуватимуть на пам'ятниках та меморіальних дошках.

Ми розповідатимемо нашим онукам про сьогоднішню реальність, бо це буде їхнє шкільне домашнє завдання. Від нас залежить тільки те, де саме друкуватимуться їхні підручники.

Ми самі творимо своє майбутнє. 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Авторство належить кожному з нас, і ніхто не зможе оголосити себе непричетним.

Так уже судилося, що я старший за свою країну. Та я зроблю все, щоб мої онуки були молодші за неї.