І деяким українцям це вдалось блискуче. До прикладу, Сергій Лифар. Він уперше прийшов у балетну студію, а через 7 років очолив балетну трупу Grand Opera у Парижі. Французи не могли стримати свого захвату від пластики українця. Його називали богом танцю і генієм балету. Танцюрист товаришував із Пабло Пікассо, Марком Шагалом, Сальвадором Далі, а Коко Шанель називала Лифара своїм братом. Якось Шарль де Голь запропонував йому французьке громадянство, але той коротко відповів "Я українець і цим пишаюсь".
Доки Серж Лифар ставив постановки для Grand Opera, інший українець малював до них афіші. Харків'янин Адольф Мурон, більш відомий під псевдонімом Кассандр вже у 22 роки вважався одним з кращих художників плакатів у Парижі. Чи то реклама для автомобілів Ford, чи обкладинки для модного глянцю Harper's Bazaar, коли потрібні були нестандартні зображення – звертались до українця. До речі, всесвітньо відомий логотип Ів Сен Лорана – теж творіння нашого художника.
Українська художниця Соня Делоне першою серед жінок удостоїлася прижиттєвої виставки у Луврі. Одеситка зізнавалась: принесла до Парижу кольори свого дитинства — спогади про сільське весілля із вишитими сорочками та кольоровими стрічками. Цими барвами і наповнювала все, що потрапляло їй під руки.
Спочатку це були картини в модному жанрі авангард. Далі вона перенесла його на одяг – так з'явились дивакуваті сукні з тканинним колажем, які підкорили паризьких модниць. У 1925 році журнал Vogue виходить з її ескізом на обкладинці, а голлівудські акторки приїздять на примірки з-за океану.
Коли президент Жорж Помпіду приїжджав із візитом до Річарда Ніксона, то не знайшов кращого подарунка, ніж картина українки.