Саме ними, чи то за вказівками керівництва міста, чи за власної ініціативи апарату управління справами КМДА протягом усіх 19 років незалежності прикрашали кабінети столичних чиновників. Музейники лише розводять руками - кажуть, повного доступу до перевірки наявності робіт не мали. А в управлінні культури гріхи списують на попередників і запевняють - перевірки кабінетів мерії проведуть і все, що знайдуть - повернуть.
"Ця ситуація, я можу казати, є проблема в ній, тому що ми зараз не можемо зрозуміти, в яких конкретно кабінетах вони висять. Вони висіли ще до того - і 10 років тому, і 5, і 7 років. І я не виключаю тої ситуації, що коли звільняється чиновник, він забирає з кабінету речі, а управління справами не слідкує, не робить інвентаризацію і їх кабінетах", - каже начальник Головного управління культури і мистецтв КМДА Світлана Зоріна.
"Зберігач ходила, перевіряла. Єдине, що нам вдалося знайти - ця картина, це робота Хвостенко-Хвостова, яку ми повернули кілька місяців тому, вона висіла в кабінеті Олеся Довгого. Інші роботи, ну, мабуть, вони дійсно з кабінету в кабінет мандрували і врешті решт їх кінці загубилися", - каже в.о. директора "Музею історії Києва" Катерина Романова.
Самі ж музейники до останнього покладалися на чиновницьку порядність. Тож масштаби зникнення виявили лише після інвентаризації музейних фондів. Під час звірки з документацією недорахувалися 111 робіт. У червні 2008 року навіть порушили кримінальну справу. Вона, щоправда, з "мертвої точки" майже не зрушилась.
Половину робіт власними силами все ж з часом знайшли. Кажуть, результати були б ще кращими, якби було вирішено питання про приміщення для Музею. Сперечаються і щодо доцільності використання фондів як прикрасу для високих кабінетів.
"Ця практика ще здавна, ще з радянських часів і я не бачу в цьому нічого такого поганого. Тому що і в Європі кращі зразки, і королі, і імператори замовляли для себе. Тим більше, я хочу наголосити на цьому, якщо немає їх де вивішувати і вони в запасниках ці картини. Для чого художники їх писали? Художники їх писали, щоб люди милувалися ними", - каже екс-начальник головного управління культури КМДА Олександр Биструшкін.
"Я негативно відношуся до практики видачі робіт для прикраси представницьких установ. Знаючи багато інших подібних випадків в музеях України і тому, звичайно, нам би хотілося мати від Міністерства культури певні вказівки про те, щоб не було дозволено музеям видавати роботи з такими цілями", - каже головна хранителька "Музею історії Києва" Людмила Сургай.
З подібними проблемами зіштовхувались і у інших українських музеях. Так, ще у 80-х роках картинами Айвазовського та Шишкіна зі столичного Музею російського мистецтва прикрасили Маріїнський Палац. Повернення їх у рідні стіни було тривалим і складним, а часом - навіть комічним.
"Ставши директором, я роки 2 наполегливо боровся за їх повернення, всякими правдами і неправдами, до прокуратури доходило і так далі. Але мене дуже розчулювала аргументація чиновників. Коли ми їм говорили - ну поверніть ж, врешті-решт нам Айвазовського, вони говорили - а ви знаєте, під ним шпалери вигоріли, а ми таку картину такого розміру не дістанемо", - каже директор Музею російського мистецтва Юрій Вакуленко.
Наразі, пошуки зниклих робіт, більшість з яких - картини київського художника Сергія Шишка, тривають. Вартість однієї такої роботи - близько 2-3 тисяч доларів, а аукціонна - може сягнути 50 тисяч. Щоправда, нечистим на руку чиновникам виручити за них стільки не вдасться. Шлях таких робіт, кажуть музейники, можливо прослідкувати по всьому світу, а кримінальні справи, пов’язані з музейними цінностями не мають терміну давності.