Наступальна армійська тріада
Україні потрібна зброя з так званої "наступальної тріади". Це штурмова авіація, яка руйнує позиції ворога. Це танки, що прикривають піхоту під час наступу. І це легка бронетехніка, у якій пересувається піхота, бо ногами вона ходить в атаку тільки в міській забудові, а не в степах.
Читайте також Скромний запит України щодо зброї викрив велику проблему Заходу
Окремі елементи переможної наступальної тріади можна заміняти.
Зокрема, штурмову авіацію здатні замінити високоточні системи залпового вогню, далекобійна ствольна артилерія та дрони-камікадзе у достатній кількості.
Але танки замінити нічим: якщо піхота наступатиме по відкритій місцевості навіть у бронемашинах, то до ворожих позицій дістанеться, дай боже, третина. Україна – не Росія, таких втрат ми дозволити собі не маємо права.
Нема чим замінити і легкоброньований транспорт. Тому що за відносної рівності в живій силі, як у нас на фронті з Росією, наступ стає можливим лише тоді, коли за рахунок швидкого перекидання людей вдається створити чисельну перевагу на конкретній ділянці.
Авіація у нас є, хоч рашисти її й "знищили" вже шість разів поспіль. Але нашої авіації явно не вистачає для перелому на фронті та переходу в стратегічний наступ. Про натовські системи залпового вогню типу М142 і М270 я розповідав раніше. Є шанс, що їх у нас буде стільки, скільки треба, але не раніше кінця липня.
До теми РСЗВ для України: чому в росіян здійнялася паніка
Боги війни
Тепер поговоримо про ствольну артилерію. А ви знаєте, чим гаубиця відрізняється від гармати? Розкрию страшну військову таємницю: та нічим!
Відмінність у методі застосування. Гармата переважно стріляє по настильній траєкторії, коли снаряд підіймається на землею невисоко. З гармати регулярно б'ють прямим наведенням – це коли ворог близько, його видно в приціл, як і результат пострілу. А гаубиця стріляє високою дугою, здалеку, фактично — за горизонт. Пряме наведення — не стихія гаубиць, безпосереднього контакту з ворогом немає, але від нього завжди може прилетіти залп у відповідь.
На гусеничному ходу – штатівські М109 "Паладін", польські "Краби" та німецькі, не смійтеся, будь ласка, PH2000. Існують і самоходні — їх возять причепом, але вони мають невеликий двигун, який дозволяє самостійно потихеньку переповзти десяток кілометрів для зміни позиції.
Загалом цілий зоопарк смертоносних екзотичних звірів. Головне, що всі ці гаубиці уніфіковані за стандартами НАТО, тобто, до них підходять НАТОвські снаряди калібром 155 міліметрів, у тому числі активно реактивні, з підвищеною дальністю.
На озброєнні ЗСУ перебували радянські буксировані гаубиці Д30 та Мста-Б, самохідні "Мста-С", "Гвоздики", "Акації", "Піони".
"Піон" — потужна зброя калібром 203 міліметри, вона одним своїм пострілом налякати може, не кажучи вже про влучення. Коли "Піони" працювали з території ТЕЦ-6, а це за тридцять кілометрів від центру столиці, то здригався і хрестився весь Київ.
Нещастя допомогло
Українська артилерія зазнає втрат у боях. Ще важливіше, що зношуються стволи знарядь, які розраховані на п'ятсот/тисячу пострілів, потім треба міняти, а не на що. І вже виник дефіцит радянських снарядів — на відміну від рашистів ми не маємо нескінченних запасів.
Але тут, як кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Вичерпання радянських запасів змусило нас рішуче перейти на НАТОвський стандарт. А всі перелічені західні гаубиці стріляють, як правило, на 10 кілометрів далі, ніж аналоги рашистські — відповіді можна не побоюватися. Про точність і говорити незручно — перевага на порядок: там де НАТОвській гаубиці знадобиться 10 пострілів, рашистській — цілих 100. НАТОвці — системні вояки, наприклад, американці поставляють нам свої три сімки відразу зі змінними стволами, всяким запасним інвентарем і достатнтою кількістю снарядів.
Загалом усе добре, але мало. Для переломі у війні та забезпеченні стабільного наступу нам необхідно будь-яких видів гаубиць близько п'ятисот штук. А щодо боєзапасу, то самі оцініть: один день інтенсивної артилерійської підготовки, наприклад, на Донецькому фронті вимагатиме ешелону, а то й двох боєприпасів. Не вагона – ешелону!
Тепер про танки
Тут нічого оригінального. Підходять модернізовані радянські, на зразок тих, що передала нам Польща. Можна старі НАТОвські, на кшталт тих "Леопардів", які хитромудро, через Грецію, похмуро і непереконливо обіцяє нам Німеччина. Всі ці бронемашини здатні забезпечити наступальне завдання. Але для цього необхідно, щоб на конкретній ділянці фронту їх сконцентрували від 200 штук. Тоді це дозволить створити сталевий кулак та забезпечити прорив оборони ворога.
І така кількість у нас уже, у принципі, є. За умови, що ми не підставимось під ракетні удари під час зберігання та не втратимо ці танки ще до поля бою.
Транспорт війни
Ну, і на завершення про транспорт для перекидання військовослужбовців. Здавалося б, саме з цим у нас жодних проблем бути не повинно.
Тому що з 2014 року ми намагалися клепати щось своє — у нас на озброєння прийнято шість варіантів лише КрАЗівських бронеавтомобілів: КрАЗ "Спартан", КрАЗ "Кугуар", КрАЗ "Кобра", КрАЗ "Шрек", КрАЗ "Форпост" , КрАЗ "Раптор". А ще є "Козак", "Варта", "Новатор" та інші. Плюс модифіковані радянські бронетранспортери на базі БТР-3 та БТР-4.
Але вся нова техніка є на фронті в кількостях десятків, але не сотень одиниць. До того ж вона не надійна, тому що реальних перевірок за наслідками експлуатації у військах по-справжньому не пройшла.
Тому розраховувати доводиться, в основному, на радянські зразки, що збереглися, а також на поставки наших союзників — усі ці голландські "Бушмастери", британські "Вольфхаунди", канадські "Сенатори" та інші американські "Хамві".
І останнє. Стара військова мудрість каже: не така важлива, яка зброя, важлива, в чиїх руках. І ось із цим в українській армії якраз усе так, як треба. Тому не скоро, тяжко, але переможемо!
Скільки і якої зброї треба для перемоги України – дивіться відео: