Генсек Хрущов запам’ятався не лише патологічною любов’ю до кукурудзи, погрозами Заходу показати "кузькіну мать" і періодом правління, який історики назвуть "відлигою". Микита Сергійович ще й закарбував своє прізвище у мільйонах кубометрів бетону та заліза.
Читайте також: Згадати Все. Життя у дворі багатоповерхівки
Відсутність нормального житла – одна з головних проблем післявоєнного СРСР. Люди так-сяк тіснилися у дерев’яних бараках, перенаселених комуналках і напівзруйнованих будинках. Одну невеличку кімнату могли ділити кілька сімей. А зручності типу каналізації вважалися небаченою розкішшю.
Я народився у центрі Києва. Жили ми в такому одноповерховому дерев’яному старому будинку, де було три квартири. Там не було холодної води, аж поки не протягнули з дворової колонки. Не було каналізації ніколи. Не було ванни. Я не кажу вже про туалет. Туалет був у дворі,
– розповів директор аналітично-дослідницького центру "Інститут міста" Олександр Сергієнко.
Доми-конструктори з невеличкими, але функціональними квартирами ще на початку століття почали зводити в США, Великобританії та Німеччині. За однією з версій, ідею блочного будівництва Микита Хрущов підгледів у французів. Генсеку настільки сподобались післявоєнні панельні будинки у місті Гавр, що перед радянськими архітекторами та будівельниками тут же постало завдання – в рекордні темпи спроектувати та звести в Союзі доступне житло.
З середини 50-х протягом десяти наступних років у нові будинки переїхали близько 55-ти мільйонів людей – чверть тодішнього населення СРСР. І хоч у Союзі де-юре все вважалося спільним, тісненькі квартирки стали чимсь на кшталт приватної власності.
Як панельні п’ятиповерхівки отримати звання хрущівки – дивіться у програмі.