Замкнувшись у своїй майстерні, він почав по крихтах збирати з іноземних газет та книжок інформацію для своєї бомби. Його дітище виявилося у кілька разів сильніше, аніж динаміт закордонного зразка і у двадцять разів перевершило можливості артилерійського пороху.
Та й у потрібні терміни Кибальчич вкладався. 1-го березня він передав свій винахід Ігнатію Гриневецькому, який, підірвавши себе, смертельно поранив царя Олександра ІІ. Уже чекаючи на вирок, учений ґудзиком малюватиме на тюремній стіні проект свого головного винаходу — реактивного літального апарата.
І це тоді, коли тільки починали з’являтися перші дирижаблі, за 20 років до публікацій Ціолковського про реактивні снаряди та за 80 років до польоту першої людини в космос. У 1881 році виходець із Чернігівщини пропонує модель роботи космічного корабля.
Паливом мали стати вибухові речовини, наприклад, вугілля, сірка, порох, селітра. Вчений просив, аби майбутні науковці провели експерименти та завершили його розробки. Для цього Кибальчич передав усю документацію жандармерії, проте її на 36 років закрили в секретному архіві, аж до Жовтневої революції.
За українця клопотали Лев Толстой, Іван Франко та Леся Українка. Навіть із царського оточення лунали пропозиції замінити смертний вирок на довічне ув’язнення за умови, якщо Кибальчич і далі займатиметься науковою діяльністю. Та смерть царя не могли пробачити. Революціонера стратили. На той час українському винахідникові було всього 27 років.