А починався той день цілком мирно: активісти зранку рушили ходою до Верховної Ради, щоб пікетували будівлю і вимагати від тодішніх депутатів змінити Конституцію, переписану під Януковича. Проте "Беркут", внутрішні війська і "тітушки" не дали активістам навіть підійти до парламенту. Сутички спалахнули вже в урядовому кварталі, міліція гатила із помпових рушниць та закидувала протестувальників гранатами – тому, щоб евакуювати поранених, євромайданівцям довелося домовлятися про перемир’я та відступати.
Це виявилося тактичною помилкою – "Беркут" скористався ситуацією і, переслідуючи колони активістів, які відступали в бік Майдану, підійшов упритул до барикад. Не забарилася з реакцією на виграшну ситуацію і тодішня влада – у Києві оголосили режим проведення антитерористичної операції, з четвертої годин дня зупинили метрополітен, вимкнули у середмісті електрику й перекрили в’їзд автівкам та автобусам у столицю. Все заради того, щоб Майдан не мав можливості отримати підмогу.
Як це було: П'яті роковини розстрілів на Майдані: хроніка кривавих подій
Ізолювавши таким чином протестувальників, "Беркут" наважився на масштабний штурм – спускаючись від Жовтневого палацу, відтіснив активістів аж до Будинку профспілок, який правоохоронці підпалили, щоб "викурити" звідти активістів. Зі сцени тоді безперервно лунали заклики до киян виходити на допомогу, без упину калатали набатом дзвони Михайлівського Золотоверхового… Але людей на Майдані все одно було обмаль, адже, будемо чесними, – там було дуже-дуже страшно.
Кличко, Турчинов та Яценюк вчергове пішли до президента, переговори тривали кілька годин. Але завершилися нічим, бо Янукович не збирався йти на поступки, він вважав, що існувати Майдану залишилося лічені години. "Беркутня" й "тітушки" в незліченній кількості, вмотивовані вбивати й добре профінансовані, безперервно атакували й розтягували барикади бронетехнікою (хоча один із БТР протестувальникам вдалося знищити, закидавши його "коктейлями Молотова").
Протягом 18 лютого 2014 року на Майдані були вбиті два десятки людей й дві сотні поранені. Палав Будинок профспілок, зупинилося метро, були перекриті в’їзди у місто, "Беркут" трощив барикади і йшов у наступ, не жаліючи ані куль, ані гранат… Євромайдан втрачав позиції… Все вказувало на те, що програш неминучий...
І як Майдан тоді встояв – досі не можу осягнути! Українці гинули, утім не відступали. Не відступали, попри те, що, здавалося, не мали жодних шансів перемогти. Звідки в українців тоді узялася така сміливість, така рішучість не здаватися й продовжувати, здавалося б, безглуздий спротив? Я цього не знаю, але – чесно – відтоді дуже пишаюся тим, що також є українцем! І саме 18 лютого 2014-го був найстрашнішим днем!
Так, наступні дні будуть кривавішими (тоді по мітингувальниках почнуть працювати вже снайпери із великокаліберних гвинтівок). Але саме 18 лютого здавалося, що це вже точно кінець, адже наявними силами зупинити озвірілий "Беркут" було просто неможливо. Здавалося, Євромайдан буде розчавлений, а потім на країну чекатимуть жахливі репресії. Саме цим була дуже страшною та ніч проти 19 лютого – відчуттям цілковитою безпорадності й відчуттям неминучої близької поразки, відчуттям того, що нам так і не вдасться змінити країну на краще.
Але "Беркут" тоді не наважився дотиснути й відступив, наляканий спротивом приречених на смерть українців. А вже під ранок 19 лютого туди прорвалися перші два автобуси із підмогою зі Львова. Майдан вистояв…
Епопея триває! Життя після Майдану: історія вдови Героя Небесної Сотні