Архів
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS СТРІЧКА
      Загальний RSS

      Топ новини

      Відео новини

      Пряма трансляція на
      Останні випуски

      20 років самотності. Як білоруси звикали до "незамінності" Лукашенка

      - Читать новость на русском
      Олександр Лукашенко / dt.ua

      Вибори Президента Республіки Білорусь, що відбуваються сьогодні в наших сусідів, є п’ятими за всю історію країни.

      Щоразу перемогу на кожних із них здобував чинний голова Олександр Лукашенко. Може здатися, що за 21 рік його правління білоруси звикли до такої безальтернативності вибору. Але чи було так завжди?

      Перший і поки останній

      1994 року в Мінську нарешті прийняли Конституцію для своєї молодої держави. Тоді ж були призначені перші в історії незалежної країни президентські вибори, на відміну від України, де голову держави обрали навіть за відсутності нового основного закону.

      Це було єдине вибрання Президента Білорусі, що пройшло у два тури. Адже в першому колі Олександр Лукашенко, тоді голова тимчасової комісії Верховної ради Білорусі із боротьби із корупцією, отримав лише 44,82% голосів. Тоді його головними конкурентами стали Вячеслав Кебич та Зенон Позняк, які набрали поки рекордні для білоруських опозиціонерів 17% і 13% відповідно.

      Утім навіть результати перших білоруських виборів були заздалегідь спрогнозовані багатьма експертами. За деякими даними, Олександр Лукашенко був єдиним депутатом Верховної ради БРСР, який не голосував за вихід республіки із складу Радянського союзу. За півтора десятиліття він назвав розвал СРСР найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття.

      Багатьох дивує той факт, що країна із таким рівнем ностальгії за радянським минулим серед населення таки вийшла із його складу. Тож Лукашенко цілком відповідає подібним прагненням білорусів.

      Скандал 1999

      За Конституцією 1994 року наступні президентські вибори в Білорусі мали б відбутися 1999 року. Але в 1996-ому Олександр Лукашенко ініціював проведення Всебілоруських народних зборів (фактично, референдуму), які прийняли рішення про зміну дійсного основного закону. За новим документом, строк правління Лукашенка було подовжено на 2 роки.

      Зміни визнали недійсними ОБСЄ, ЄС та представники опозиції. Останні створили альтернативну офіційній Центральну виборчу комісію на чолі з Вікторем Гончарем і розпочали підготовку до власних президентських виборів. На голосування балотувалися Зенон Позняк і Михайло Чигирь.

      Процедура проведення цих виборів була доволі своєрідною: на добровільні пожертвування надрукували бюлетені; стаціонарні заклади голосування та виборчі списки не було сформовано, тож волонтери ходили домівками білорусів і пропонували голосувати.

      За даними альтернативної ЦВК, у виборах 1999 року взяло участь близько 54% виборців, що неможливо підтвердити. Їхню легітимність визнали на Заході, хоча самі Позняк і Чигирь назвали волевиявлення недійсним через численні порушення. Опозиція вбачала у цьому, скоріше, кампанію політичного протесту.

      Офіційна влада на чолі з Лукашенком спочатку ніяк не реагувала на цю акцію. Але згодом почалися перші арешти та зникнення. Михайлові Чигиреві висунули обвинувачення за сфабрикованою справою, Віктор Гончар зник. Саме із цього моменту починається розрив у відносинах Заходу з офіційним Мінськом і введення перших санкцій.

      Перша спроба Майдану в Мінську

      На вибори 2001 року білоруська опозиція розраховувала особливо, оскільки після подій 1999-го політичні опоненти Лукашенка зажили слави "самовідданих борців із режимом". Збиралися висунути єдиного кандидата від опозиційних сил, що, зрештою, не було реалізовано.

      Конкуренцію Лукашенку мали скласти Володимир Гончарик і Сергій Гайдукевич. Утім "бацька", як його вже почали називати білоруси, побив свій рекорд семирічної давнини, набравши більш, ніж 4,5 мільйони голосів — 75,65%. Гончарику дісталося 15,65%, а Гайдукевичу — 2,48%.

      Білоруська опозиція, ЄС та США не визнали результатів виборів. Була навіть спроба зібрати масову акцію протесту в центрі Мінська. Перші години давали сподівання на те, що пікет буде тривалим. Але лідери опозиції не виявили стратегічності у мисленні, за деякий час просто поїхавши з площі.

      Дозволили бути Президентом довічно

      2004 року в Білорусі відбувся черговий референдум із зміни Конституції, знову ініційований Лукашенком. Того разу було прийняте рішення прибрати норму про заборону обіймати посаду Президента більше, ніж два строки.

      2006 року, напередодні чергових виборів, вказані зміни в Конституції набули чинності. Примітно, що Лукашенко балотувався на це голосування, ще не маючи остаточного на те права. Так чи інакше, але й на цих виборах він набрав 83% голосів.

      Цей рік запам’ятався білорусам ще однією акцією протесту. Тоді на засніжену площу в Мінську, за даними міліції, вийшло близько 30 тисяч чоловік. До протестувальників приєдналися опозиційні кандидати Олександр Мілінкевич і Олександр Козулін.

      Політики знову апелювали до порушень у ході голосування. Дійсно, за даними екзит-полів, Лукашенко мав би набрати в середньому на 20% голосів менше. Іронія полягає в тому, що навіть за таких умов він переміг би в першому турі.

      Того ж року були значно посилені санкції проти офіційного Мінська та особисто Лукашенка. Адже саме тоді, у березні 2006, почалися масові арешти пікетувальників на площі перед Палацом Республіки у Мінську.

      Усе звично

      Особливого резонансу виборам 2010 року додали дані, що почали з’являтися за декілька місяців до їх проведення — у вересні-жовтні. Тоді деякі екзит-поли розповсюджували інформацію про те, що чинний Президент Білорусі Олександр Лукашенко значно послабив позиції у підтримці своїх громадян: йому надавали від 35% до 45% голосів.

      Тим не менш, ЦВК оприлюднила дані, які мало кого здивували: за Лукашенком 79,65%, відтак перше місце і перемога у першому турі. Опозиційні кандидати, серед яких не було звичних Гайдукевича та Мілінкевича, в офіційних результатах не змогли навіть подолати межу в 2,5%.

      Саме тоді й сталася найбільша акція протесту за результатами президентських виборів у Білорусі. За деякими оцінками, у центрі Мінська зібралося 60 тисяч прибічників опозиції. Влада змушена була застосувати спецназ для розгону демонстрації. Тоді постраждали майже 30 правоохоронців. На декілька днів у білоруській столиці стали недоступні LiveJournal та Twitter, а також деякі опозиційні сайти.

      Неісторичний вибір Білорусі

      Сьогоднішні вибори голови держави в Білорусі ніхто не сприймає як історичну подію. Абсолютна більшість впевнена у кінцевих результатах волевиявлення. Політолог Валерій Карбалевич говорить, що цьому сприяє настрій самого Лукашенка панічно триматися за владу до кінця свого життя.

      Білоруси навчилися довіряти Лукашенкові та вже не можуть зробити інший вибір. Про це свідчили і дані опитувань напередодні виборів, і думки самих громадян, і настрій опозиційних політиків. Зрештою, навіть ЄС висловив готовність зняти санкції із Олександра Лукашенка. 21 рік самотності в політикумі реально може подовжитись на 5 років.

      Читайте також: Лукашенко знає, коли в Україні нарешті настане мир

      Читайте також

      powered by lun.ua
      Пропозиції партнерів
      Коментарі
      Залиште відгук