Забродський має військову родину
"Мене часто сприймають як генеральшу. Цей стереотип працює завжди. Дратує – до бєшенства. Бо коли уже поставили клеймо "генеральша", ніхто навіть не намагається углибитись у те, що я теж посадова особа, маю своє військове звання, вчилась на військового фінансиста, і мені ті знання в голову впали не через те, що я – "генеральша". Саме оце слово ненавиджу. По-перше, десь з совдепа є таке уявлення, що генеральша – така "тумбочка", добре за 50 років... Коли Міша ще не був генералом, у мене був випадок. Мала зустрітись з кимось, кого уже залякали: от, прийде начфінша, майорша… "Майорша" – теж слово, яке передбачає, що прийде така колоритна женщіна. А прибігаю я, сідаю перед ним. Чоловік на мене дивиться і каже: "Добрий день. А Ви до кого?". Я кажу: "Ну, давайте будемо знайомитись. Я – майор Забродська". Він каже: "Ви?! Я чесно очікував таку нормальну жіночку… а Виии…", – розповіла 24 каналу майор Забродська.
Читайте також: Новопризначений командувач сил АТО Михайло Забродський: найцікавіше з біографії
Його дружина – теж десантниця
За слова ми Забродської, вони із чоловіком познайомились у штабі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, коли вона прийшла туди на стажування.
"Я навчалась на 4-му курсі, прийшла на стажування у частину. У повсякденній формі одягу – сорочка, спідниця, туфлі на такій тоненькій золотенькій шпилечці, тоді так було дуже модно. При чому, брат мене попереджав: "Таня, не йди у спідниці! Вдягнись нормально, все одно постійно будеш ходити у камуфляжі". Я йому тоді сказала, що він нічого не розуміє, а я маю перший раз у частину піти красива. От я прийшла красива на КПП. Стою. А тут – начальник штаба. Дивиться так зверху і каже: "Бажаю здоров'я! Що за форма одягу?! Завтра – форма одягу камуфляж!". Ні, ну камуфляж, так камуфляж, далі приходила вже як сказали. Але зараз чоловік мені каже: "Эти шпильки сделали свое дело!". Вони у нас – як сімейна реліквія. Досі їх періодично обуваю, і гуляю перед чоловіком: "Ну, і як тобі через 10 років?". Хоча тоді, на КПП, якось не було відчуття, що ось це – кохання мого життя. Тоді це був просто суровий командир, який на мене гарчав. Ну, як суровий… Тоді в голові зовсім інші слова були… Потім було друге стажування… Потім прийшла у частину вже лейтенантом. З часом, як кажуть, ми зрозуміли, що не можемо жити один без одного. Почали жити разом – у нас був спальник на зйомній квартирі і більше нічого. По-військовому аскетично все було. Потім потроху почали обростати побутом. Отака чудова історія про магію ДШВ", – розповіла вона.
Читайте також: Українські десантники отримають десантно-парашутні системи зі США
Забродський – людина війни
За словами Забродської, її чоловік – приклад того, яким має бути офіцер Збройних сил України.
"Я чоловіком захоплююсь як військовим. Дивлячись на нього, можна навчитись тому, яким має бути офіцер. Нема чогось такого, чому він мене навчив, що зараз можу назвати мені непотрібним. Він мені завжди казав: "Ти не лише начфін. Ти – офіцер". Все. Колись молодим курсантом я закохалась у начальника штаба, у його ставлення до служби, у те, який у нього склад розуму, і у те, наскільки він людина-війна! Він ас цієї справи. У нього така голова – що не можливо уявити зі сторони. Це кажу навіть не з жіночої точки зору, а з військової. Коли бачу, що він сидить, і очі у нього дивляться прямо десь у далечінь, одразу питаю: "Куда поедем?"… І з тим його рейдом інакше бути не могло", – розказала вона.
"Мені багато знайомих розповідали про той посттравматичний стресовий розлад, про те, що хлопці приїжджають додому і воюють ночами. Коли Міша перший раз приїхав у відпустку з війни – я цього дуже боялась. Бо мені розказували з таким надривом: що от хтось уві сні захватує, душить… Але я цього не відчула. Не було. Мій чоловік мене оберігає від усього цього", - додала Забродська.
У родині Забродського мало цивільного
"Цивільного у нашому житті не так уже і багато. Ми з чоловіком весь час на службі. Ми разом. Коли у нього бувають якісь дуже довгі відрядження, я теж намагаюсь придумати, як мені поїхати до своїх, щоб хоча би його побачити. Хоча би на хвилиночку. Проїхати побачити всіх своїх хлопців – так спокійніше. Взимку, коли вони були на позиціях на Промці, на Зеніті, мій приїзд хлопці зустріли словами: "Миколаївна, ти чого сюда приїхала? У нас все нормально!". Але чаю з ними попить таки дозволили, розказати, що в Житомирі все добре – встигла. Вони мене дуже оберігають. З такою повагою до мене ставляться! Я стараюсь робити на роботі все так, щоби бути до них трошечки ближчою", – розказала дружина командувача.
"У цивільному одязі мене впізнають лише люди, які дуже мені близькі і з якими ми "по гражданкє" перетинались. Я дуже люблю плаття! Коротенькі. Довгі – дуже рідко, на якісь свята. Іноді дуже хочеться змінити форму на платтячко і відчути себе жінкою не лише всередині, а й зовні. Тому у відпустці в частину я завжди прихожу у платтячках. Це стримано-короткі плаття, бо я ж уже не дівчинка, щоб на роботу з голою попою приходити"¸ - додала вона.
У родині Забродського не люблять показного патріотизму
За словами дружини командуючого, демонстративне носіння вишиванки у їхній родині не схвалюється.
"З військової точки зору у сина з дитинства закладене – не зрадити Батьківщину. Патріотизм у нашій родині – на першому місці. Я своїй дитині не вдягаю вишиванку. Навіть у садочку про це знали. Моя дитина – патріот у душі. А зовні – можна обвішать людину прапорами, вишиванками, шароварами, але якщо всередині поваги до Батьківщини немає – то все пусте. Коли іде боєць, військовий у формі, поліцейський у формі, наш син знає – це Захисник. Він знає, що ця людина оберігає нашу Україну", - наголосила Забродська.
Більше фактів про життя головної родини Десантно-штурмових військ Збройних сил України читайте у спецпроекті 24 каналу: Тил Героя України: розповідь Тетяни Забродської