Про це в інтерв’ю сайту "24" розповів голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.
Телефонна розмова Путіна з бойовиками Захарченком та Плотницьким щодо обміну заручниками стала дещо несподіваною. Чому президент РФ публічно показав, що має вплив на ватажків псевдореспублік?
За розмовою Путіна з ватажками так званих "Д/ЛНР" і обіцянками посприяти відновленню процесу обміну заручниками можуть розігруватися різні сценарії. Нагадаю, що близько року процес обміну був заблокований. І тепер раптом Путін обіцяє допомогти. В даному випадку, швидше за все, це жест у бік Заходу.
Читайте також: Відео з проханням Медведчука до Путіна про обмін полоненими є постановкою, – екс-депутат Держдуми
Схоже, що переговори з миротворчої місії ООН на Донбасі заходять у глухий кут. Навряд чи вдасться знайти компроміс – занадто відрізняються позиції України і Росії. Але переговори по врегулюванню ситуації на Донбасі не можна припиняти. Путіну необхідне продовження дипломатичної гри із Заходом. З Трампом зараз спілкування не дуже виходить. Тому потрібні жести і позитивні сигнали європейським учасникам переговорів.
Домовитись із Трампом господарю Кремля наразі не вдається // GettyImages
Що взамін хоче отримати Путін?
Путін залишається зацікавленим, щоб поступово досягти якщо не зняття, то пом'якшення санкцій. Тому потрібні позитивні сигнали щодо ситуації на сході України. І таким оптимальним рішенням стала заява про сприяння обміну заручниками, яка, в принципі, нічого не змінює, але створює позитивний ефект, показує "добру" волю Путіна, його готовність домовлятися.
Читайте також: Трамп буде уникати конфліктів з Путіним для вирішення певних проблем
Але, якщо вдасться провести обмін заручниками, то ми ще раз переконаємося, що руку на тумблері тримає Росія. Як у плані військових дій, їх інтенсивності, так і в плані обміну полоненими. Саме Росія перекрила цей процес, а не Захарченко або Плотницький.
Зараз вся ця гра Путіна: "Я попрошу, проведу переговори, постараюся переконати лідерів так званих республік" – політичний театр, який знову повинен підтвердити, що Росія нібито ні при чому, а сам Путін "щиро" прагне до миру.
Для України важливий результат. Хоча, буде обмін чи ні: питання відкрите.
А що може перешкодити?
Є побоювання, що за всіма цими "гуманітарними" жестами Путіна може ховатися звичайна підлість. Зокрема, якісь непублічні, але неприйнятні для України умови. Це може бути гра в російському стилі: на словах одне, а на ділі – інше. Тобто в результаті Росія може виставити неприйнятні для нас умови. Одну з них вже озвучила представник України в Тристоронній контактній групі Ірина Геращенко: в пакеті на обмін повинні бути екс-беркутівці, які розстрілювали Майдан. І потім Україну звинуватять у тому, що Путін хотів обміняти заручників, і навіть так звані лідери "Д/ЛНР" на це погодилися під позитивним впливом президента РФ, а ось нехороший Київ знову відмовив. Це може бути зроблено, щоб спровокувати нову хвилю критики з боку тієї ж Надії Савченко та інших специфічних українських політиків на адресу керівництва країни. Такий сценарій Росія вже не раз використовувала.
Наскільки такі дії Путіна можуть вплинути на Захід?
На Заході багато молодих політиків, але є досить досвідчені – такі, як Ангела Меркель. І канцлер Німеччини, яка є головним переговірником у нормандському форматі, буде реагувати на справи. Ніхто не робитиме жести на адресу Росії в обмін просто на слова Путіна. Якщо будуть конкретні результати, тоді Захід може зробити дії у відповідь. Пом'якшувати санкції у відповідь на слова ніхто не стане.
Меркель продовжить грати роль ключового посередника у Нормандському форматі // GettyImages
До речі, одночасно із заявою Путіна про сприяння обміну заручниками з'явилася інформація про те, що антиросійські санкції ЄС продовжить автоматично. Тобто, без обговорення. Це не офіційна інформація. Можливо, Путін хоче знову порушити серед західного політичного істеблішменту дискусію: "А давайте скасуємо санкції, ось Путін хоче миру". Теж може бути елемент гри. Західним політикам кидають кістку в розрахунку на те, що вони почнуть ласкаво дивитися на адресу руки, яка її кинула.
А які сценарії ще можливі?
Мінімум три. Перший – готовність до реального обміну, щоб продемонструвати прогрес у переговорах по Донбасу. Другий – підстава, коли на словах буде одне, а на ділі Україну звинуватять у тому, що ми не хочемо обміну заручниками. Хоча таємно будуть поставлені неприйнятні для нас умови.
Третій – розрахований на західних політиків, які хочуть добитися зниження режиму санкцій, і їм потрібні аргументи.
Днями в Україні був з візитом новий заступник Держсекретаря США Тіллерсона Аарон Весс Мітчелл. Як ви вважаєте, яку позицію щодо конфлікту в Україні зараз займає США?
Є зміни в процедурі здійснення американської політики у порівнянні з тим, що було раніше. Перше – розділення ролей. При Обамі заступник Держсекретаря Вікторія Нуланд займалася і переговорами з РФ, і з Україною.
Наразі Мітчелл – куратор євразійського напрямку, і поки не бере участі в переговорах з Росією. Він, судячи з усього, буде приділяти більше уваги реформам в Україні. До речі, з ним зустрівся президент Порошенко. Хоча це начебто і не за статусом, але мова йде про США – особливого і головного партнера України. Для нас важливо відчувати американську політику, передавати наші оцінки через кожного значимого візитера з Вашингтона.
А функція кураторства України, переговорів по Донбасу з РФ виділена окремим напрямком, і ним займається Курт Волкер.
Курт Волкер – спецпредставник США // delfi.lv
Складається враження, що в питанні врегулювання конфлікту на Донбасі першу скрипку стали грати США, а не Європа.
Це тимчасово. Збіглися два процеси. Влітку в США почали більш активно займатися українським питанням. Був візит Порошенка до Вашингтону, потім до Києва приїжджали Держсекретар Тіллерсон, міністр оборони Меттіс, призначений спецпредставник Курт Волкер. З іншого боку, через парламентські вибори в Німеччині відбулося зниження переговорної активності в нормандському форматі. Як тільки буде сформовано новий уряд у Німеччині, ми знову побачимо її як активного переговірника.
Але позиція США щодо Росії більш жорсткіше європейської?
Сьогоднішню позицію Вашингтону щодо Москви, яка виглядає більш жорсткою, краще назвати послідовною. Це прояв такого республіканського стилю – демонстрація сили США. Для республіканців великодержавництво, демонстрація сили США – одна з головних цінностей. І це подіяло на Кремль.
По-перше, республіканський істеблішмент і державний апарат США – Держдеп, міністерство оборони, спецслужби – вибудовують рамку політики президента. Вони ставлять Трампа в певну резервацію, як, зокрема, до закону щодо посилення антиросійських санкцій, згідно з яким глава Білого дому не може їх скасувати без згоди Конгресу. Це робиться для того, щоб Трамп не вийшов за червоні лінії. Тому що він недосвідчений президент, і його може "занести" не в ту сторону.
Читайте також: Миротворці ООН: місія нездійсненна?
Другий важливий момент пов'язаний з республіканським стилем у зовнішній політиці – ставка на силу. Американські політики зараз озвучують одну й ту саму тезу: Росія Путіна краще розуміє мову сили, ніж дипломатії. Тому різко змінилася риторика щодо летальної зброї. Обама і Меркель уникали цієї теми, вважаючи, що це дражнитиме Путіна, і буде загострення на Донбасі. Путін це бачив і свідомо провокував, лякав США і Європу.
Тепер риторика Вашингтона змінилася. Республіканці стали лякати Путіна і фактично використовують російську риторику, тільки навпаки. У США стали говорити: якщо буде загострення на Донбасі, Україна отримає летальну зброю. Схоже, що ця тактика дієва. Саме тому Путін став міняти свою тактику і проявляти гнучкість: з питання миротворців і щодо обміну полонених. Йому треба показувати, що процес не зайшов у глухий кут, переговори повинні тривати, і можуть бути результати.