"Польща проти Бандери. Покайтесь за Волинь." Саме ці слова завзято скандували польські молодики українцям Перемишля, котрі йшли вшановувати на цвинтар січових стрільців. Котрі жодного стосунку ні до УПА, ні до Бандери не мають. Та й він під час трагічних подій на Волині уже другій рік сидів в німецькому концтаборі.

Це визнає і польський дослідник Лукаш Адамський — заступник директора Центру польсько-російського діалогу. Там шукають порозуміння з Росією. А от щодо Волині — історик однозначний. Це, мовляв, не землі українців. А відтак в 1943 році вони там боролись не з окупантами, а знищували мирних поляків.

"Я особисто вважаю, що то був геноцид. Це була ідеологія ОУН. Були двоє польських дослідників Семашкових, котрі рахували усі жертви. Їх кількість — 130 тисяч", — переконаний історик.

Єва і Станіслав Семашки, котрих згадав історик, примудрились фото убитих циганських дітей їхньою божевільною матір'ю у 1926 році видавати за вбитих упівцями поляків. Лише після численних зауважень помилку визнали. Та на кількості жертв наполягають. Мовляв, 11 липня 1943 року упівці напали на 100 польських сіл. Де ж взялось стільки упівців, і власне де докази — запитують українські історики.

Жодних документів знищення кількох десятків чи сотень населених пунктів одномоментно не було. І це дивно, бо такої масштабної операції не могли не помітити польське підпілля чи радянські партизани. І, що найдивніше, німці, які на той момент були владою,
— зазначає директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Проте вбивство поляків було, каже Вятрович. Проте воно ніяк не підпадає під визначення геноцид.

"Геноцид може здійснювати держава яка має апарат насильства. В цьому польсько-українському протистоянні українці були серед тих хто вбивали, так і ті, кого вбивали поляки. Ми маємо безліч документів польського підпілля про вбивства українського, зокрема цивільно, населення. Натомість концепція геноциду передбачає односторонню відповідальність", — розповів дослідник.

Читайте також: Волинь: парадокси інтерпретації

Волинська трагедія була продовженням українсько-польської війни. Розпочалась після проголошення ЗУНР ще 1918 році. Бажання українців мати власну державу не сподобалась полякам. Європа ж виступила на їхньому боці. А згодом і більшовики визнали за Польщею цю територію. Все завдяки спільним військовим діям українців і поляків. І саме на цвинтарі, куди йшли українці з ходою, спочивають ті, хто допоміг полякам здобути незалежність. Втратою своєї. І саме біля нього, за іронією долі, польські націоналісти вимагали від українців покаяння за 1943 рік. Як і тоді, так і зараз, Кремль лише потирає руки. І чекає поки українці, і поляки розсваряться, кажуть наші історики.

Ще раз повторюю: ніяких образ, а тим більше злості до польського народу. Ми маємо пліч-о-пліч рухатись вперед і робити висновки з історії, щоб не повторювати помилок.

Опубліковано Журавелем Юрієм Zhuravel Yuriy 3 липня 2016 р.

Читайте також: Скандал з українським гуртом: міністр Нищук зустрінеться з польським послом

А поляки збирають черговий форум і готують нову резолюцію про геноцид.