“Різноманітні аспекти життя він накопичує роками, а потім віртуозно зводить воєдино. Окреслює їх спільною концепцією, ідеєю. Він один такий, що працює з друком, як з формою живопису”, - розповідає менеджер арт-центру Бйорн Гельдхоф.

Творчий шлях майстра особливий, не схожий на інших. До восьмого класу юний Маков цікавиться переважно біологією та літературою, і лише у 14 вперше серйозно бере до рук олівця. Життя у портовому Ленінграді дається взнаки. Першою захоплює майбутнього художника романтика подорожей.

“Я дуже любив кораблі, такі 16-17-го століття . робив їх моделі, як міг. Звісно, що моделі в мене виходили, але досить кострубаті. Ну і я подумав - зробити не можу, але хоч намалювати ж можу! І з цього все почалося”, - пригадує художник, графік Павло Маков.

Втім, загострене несприйняття радянських реалій розставляє свої акценти. Маков розуміє - високої оцінки своєї роботи він не дочекається. Після служби в армії Маков чи не вперше звертається до офорту. Різновиду гравюри на металі, винайденого у 16 столітті у друкарнях Західної Європи. Щоправда, художник порушує неписані правила цієї техніки, шукає власний стиль. Не спекулює на соціальних темах та не прагне бути в андерграунді, втім, вважає: аби змінити світ, мистецтву потрібен час.

“Головне, коли кидаєш каміння в воду, то дивитися на кола, які розходяться. То так і мистецтво - такий маленький камінець. Він впав, а кола потихеньку розходяться. Хоча камінець вже давно на дні, а кола все ще плавають”, - розповідає художник Павло Маков.

Основам графіки та живопису Маков вчиться у Сімферополі, Ленінграді, Харкові. Коло інтересів чоловіка стрімко зростає. Захоплений картографією, той трансформує мапи у скатертини. Досліджує простір навколо. Людину інтегрує у свої магічні сади, змішує її з деревами, будівлями, змінює ракурс погляду на знайомий світ. Усі елементи концептуального мистецтва Павло Маков поєднує з графічною віртуозністю виконання. За свою роботу "Ранок" - займає почесне місце у Британському королівському товаристві живописців та графіків.

“Я був “навильот прострілений” його мистецтвом. Це такий зразок чесного ставлення до професії. Де є все - є праця, є майстерність, сучасність і безкомпромісність”, - каже про художника соратник Владислав Єрко.

У серпні 2011-го у столичному Мистецькому Арсеналі автор презентує свою "Українську абетку". Від теми української ментальності не відступає і в наступному проекті. Ідентичність і вірування втілює у своїх нових офортах. Гроші стають арт-об’єктом, складаються у картату ковдру пам’яті. Кожна з робіт пов’язує людину з її долею.

“Доля - це те, що ти маєш і чого уникнути не можеш. І вона завжди тільки твоя. Ми маємо якесь місце, де ми живемо, якусь пам'ять, якусь мрію, якусь віру. Але все це - наша доля”, - роздумає Павло Маков.

Наприкінці 2012-го автор наважується на черговий творчий експеримент. Видає друком унікальне видання - 1000 примірників арт-буку "Тижневик". Присвячує його філософу Хансу Ульріхту Гумбрехту та його трактуванню плину часу.

“Ця книжка і ілюструє зміну хронотопу - є тижні, тижні, які вирвані з історії, вирвані з року, з вічності, і ми маємо книгу, яка не закінчується ніколи. Вона нескінченна”, - розповідає галерист Павло Гудімов.

Сам же непередбачуваний Маков і далі копирсається в собі, містифікує та оспівує Харків, де досі живе та працює. Мистецтвознавці чекають на його нові сюрпризи і запевняють - попри все улюбленому офорту, в якому майстер так досконало і фанатично працює, той точно не зрадить.