Наприклад. Наприклад, співробітник міліції. Одягнений у на два розміри більшу форму, він підходить до тебе, який присів на фонтані, представляється у стилі «Гали***ий райві****, сержант Пер***ло» і, звісно, ввічливо просить тебе не сидіти на фонтані.
На резонне питання, чому не можна сидіти на фонтані, ти почуєш відповідь про «неположено». На питання, в якій нормі прописано, що «неположено», отримаєш пропозицію пройти у відділення міліції для ознайомлення з нормою.
І в таких випадках ніколи не допоможе цитування законів, не допоможуть логічні пояснення. Міліція — влада. Їх слово — закон. І доводь, що ти не верблюд.
Або розпрекрасні охоронці торгових центрів. Заходиш ти, а він справді ввічливо просить тебе «залишити рюкзачок». А на шафці для рюкзачка дбайливо приліплена наклейка про те, що адміністрація за залишені цінні речі відповідальності не несе.
І не може керівництво наших ТЦ втовкмачити собі, що ці от шафки для рюкзачків — своєрідний гардероб. Їх придумали для комфорту клієнтів, а не для заспокоєння нервів охоронців.
Якщо вважає клієнт, що його ноша йому заважатиме під час відвідин закладу, то покладе в шафку, а, якщо не вважає, то не покладе.
Або ще. Коли у магазині кажуть, що не мають решти. І ще так з викликом дивляться на тебе. І ще вимагають (при тому, що ти вже сховав куплений товар в торбу) копійки. І потім так агресивно кидають назад твою банкноту і: «Здачі немає!»
Але не можуть ні власники, ані продавці зрозуміти, що у законодавстві чітко передбачається обов’язок підприємця забезпечувати касира достатньою кількістю дрібних банкнот і монет для забезпечення повноцінної торгівлі. І клієнта не цікавить, чому у вас немає решти.
А загалом весна. І, якщо не зважати на такі дрібнички, то багато сонця дуже скоро зроблять свою справу і всі-всі стануть щасливими.