24 Канал спільно з Kalganoff розповідає більше про українські святкові традиції. Другий випуск спецпроєкту "Коріння нації" присвячений найріздвянішій українській страві, її походженню, цікавим обрядам, пов'язаним з кутею, та способам її приготування в різних куточках України.
Буде цікаво Прикраси для оселі на Різдво: які українські традиції передають з покоління в покоління
Kalganoff – відроджуємо українські традиції разом
Кутя – це цілий світ символів, традицій і вірувань, які передаються від покоління до покоління, зберігаючи живу історію українського народу. І сьогодні, коли Україна відстоює свою ідентичність, кожен з нас відчуває глибоку потребу у зв'язку з власними коренями.
Українці відроджують свої звичаї, переосмислюють історію та шукають відповідь на питання, ким вони є і ким були їхні предки. У цих пошуках важливу роль відіграє повага до культурної спадщини, яка стала основою бренду Kalganoff.
Українська горілчана справа – це частина національного надбання, що формувалася століттями. Kalganoff повертає нас до джерел – до стародавніх рецептів, які зберігалися й передавалися від покоління до покоління.
Корінь калгану, який наші предки називали "коренем чоловічої сили", є ключовим інгредієнтом у рецептурі бренду. Саме він додає унікального аромату й підкреслює автентичність української культури.
Бренд вміло поєднує багатовікові традиції із сучасними технологіями. Виробництво розташоване в мальовничому регіоні – на Поділлі, у місті Збараж, де з 1946 року зберігаються секрети української горілчаної майстерності. Зараз завод оснащений сучасним італійським обладнанням, що забезпечує найвищу якість кожної пляшки.
Kalganoff – вибір тих, хто шанує історію свого народу, відчуває гордість за свої корені та прагне зберегти цей зв'язок із минулим. Адже українська культура – це скарб, який треба оберігати, створюючи нові сучасні сенси українського сьогодення.
Історія виникнення куті
Кутя – це особлива різдвяна страва. Готуючи її, українці щороку вшановують давні традиції та передають їх наступним поколінням.
Саме слово "кутя" походить від давньогрецького слова kókkos, що означає "зерно". Історики сходяться на думці, що традиція приготування ритуальної каші зі злаків виникла ще в дохристиянські часи.
Тоді кутю використовували як жертвоприношення духам предків і богам родючості. Вважалося, що вона має магічні властивості та допомагає забезпечити гармонію між людьми, природою та богами.
З приходом християнства ця традиція гармонійно увійшла в нову релігійну систему. Кутя стала обов'язковою стравою на Святвечір і символом духовного єднання родини.
Українці щороку готують кутю / Фото Shutterstock
Традиції, пов'язані з кутею
Українці споконвіку вкладали в кутю глибокий зміст. Тому кожен її інгредієнт мав сакральне значення:
- Зерно уособлювало циклічність життя, відродження та родючість.
- Мед був символом чистоти та Божої благодаті.
- Мак асоціювався зі спокоєм, багатством та миром. У дохристиянські часи також вважалося, що він захищає від злих духів.
- Горіхи – оберіг для дому та родини. Їхня тверда шкаралупа символізувала захист, а ядро – достаток.
За "поведінкою" куті під час Святвечора визначали, яким буде рік: якщо зерно було м'яким і смачним, то це обіцяло вдалий врожай.
Також українці передбачали родючість земель підкиданням ложки куті до стелі. Безумовно, це одна з найбільш колоритних українських різдвяних традицій. Такий обряд був популярним у багатьох регіонах, але особливо – на Заході.
У давнину вважали, що якщо кутя добре прилипне до стелі, то наступний рік буде врожайним і щасливим. У деяких селах навіть проводили змагання, хто вище підкине або чиї зерна довше триматимуться. На цю забаву завжди дуже чекали діти. Адже підкидання куті приносило багато веселощів і сміху.
Кожен інгредієнт куті має сакральний сенс / Фото Shutterstock
Обряд ворожіння на Святвечір – ще одна питомо українська традиція, тісно пов'язана з кутею. Молоді дівчата часто використовували її для гадання на нареченого. Вони кидали зерна на воду, і якщо ті збиралися докупи, це обіцяло шлюб найближчим часом.
Господині ж іноді розкладали трохи куті на порозі, щоб за поведінкою птахів передбачити погоду та врожай. Якщо зерно не клювали ворони, це вважалося добрим знаком.
Також у деяких регіонах України кутю залишали на вулиці або на порозі, щоб задобрити злих духів. Це було своєрідною формою захисту дому. Іноді поруч із кашею ставили горнятко узвару.
Окрім цього, господар міг на Святвечір піднести ложку куті худобі. Так він дякував за її працю і бажав здоров'я в новому році. В багатьох українських селах вважалося, що домашні тварини на Святвечір "чують" людські молитви.
З кутею пов'язані безліч обрядів / Фото Shutterstock
За стародавніми віруваннями, на Святвечір духи предків відвідували своїх нащадків, аби розділити трапезу й благословити сім'ю на майбутній рік.
Щоб їх пригостити, на столі залишали трохи куті в окремій мисці. Іноді перед тим, як сісти за стіл, господар підходив до вікна і тричі промовляв: "Просимо, всі тайні, до вечері". Вважалося, що така шана предкам принесе добробут родині.
Як готують кутю в різних регіонах України
Кутя є частиною традиційної трійці святкових страв, до якої також входять узвар і вареники. І це не випадково, адже за повір'ям:
- Кутя символізує родючість і зв'язок із предками.
- Узвар є символом здоров'я і добробуту.
- Вареники символізують сімейне тепло, гостинність та плодючість.
Разом ці страви утворюють своєрідний духовний трикутник, що відображає гармонію родини, природи й Бога.
Кутя – одна з трьох обов'язкових страв на Різдво / Фото Shutterstock
Традиційно в Україні кутю готували тричі під час зимових свят:
- Багата кутя подавалася на Святвечір перед Різдвом. Вона мала бути щедро заправлена медом, маком та горіхами.
- Голодна кутя – символічна страва напередодні Старого Нового року (Маланки). Вважалося, що стриманість у харчуванні в цей день сприяє очищенню духу.
- Щедру кутю готували на Водохреще і подавали на завершення зимових свят. Ця кутя зазвичай найрозкішніша.
Україна – досить велика країна, тому не дивно, що в кожному регіоні кутя має свої особливості:
- На Поліссі для приготування куті традиційно використовували пшеницю, яку розтирали у ступці, щоб зерно було ніжним. До каші додавали багато меду, горіхів і маку.
- Галицька кутя відома своєю солодкістю та багатством інгредієнтів. Окрім традиційного меду та маку, галичани додавали до каші узвар із сухофруктів. Це надавало страві особливого аромату.
- На Поділлі кутю заправляли молоком або вершками, що робило її більш кремовою. Також тут часто додавали до каші макове молочко.
- На Закарпатті кутя взагалі нагадувала десерт. До неї додавали родзинки, інжир, мигдаль і навіть трохи вина.
- На Сході України кутю часто заправляли олією та додавали сухофрукти, такі як чорнослив і курагу. Тут кутя була менш солодкою, але ситною.
- На Буковині кутю готували з перловки або ячменю, додаючи до каші варені яблука та мед.
У кожному куточку України кутю готують по-різному / Фото Shutterstock
Кутя – це не просто страва, а символ єднання поколінь і звичаїв. Вона нагадує про важливість родини, пам'ять про предків і цінність духовного спадку. Тому Різдвяні свята – чи не найкращий час, щоб вшанувати українські традиції та передати їх наступним поколінням.