Кожна з п'яти веж мала своє призначення. В одній сидів комендант, в іншій кували зброю, а зі східної скидали в'язнів, засуджених до страти. Мала фортеця і власний водогін. Воду подавали по керамічних трубках, а на подвір'ї знаходився колодязь глибиною 62 метри.
Таку фортецю неможливо було взяти штурмом, тільки затяжною облогою. В цьому в 1921 році пересвідчився навіть турецький султан. Він зверхньо вихвалявся, що поснідає ще під мурами, а от обід йому подадуть вже у фортеці. Насправді битва тривала понад місяць, 300-тисячне турецьке військо зазнало принизливої поразки від козаків та поляків. Їх, між іншим, було вчетверо менше. Ця битва врятувала Європу від османського завоювання.
На честь козаків тогочасний Папа Римський звелів щороку в жовтні відправляти у всіх католицьких церквах спеціальну месу. Та все ж були часи, коли Хотинська фортеця належала турками. Тоді церкву перетворили на мечеть, збоку поставили мінарет, а в підвалах звели гарем на 30 дівчат і турецьку баню.
Уже в 19 столітті тут панували росіяни, твердиня поступово втрачала оборонне значення. Зате 20 століття перетворило Хотин на знімальний майданчик. Ці мури однаково підходили як для стрічок про українське героїчне минуле, як то "Захар Беркут", "Вогнем і мечем", так і для англійського середньовіччя з Робіном Гудом та Айвенго.