За місяць під Донецьким Щастям дівчина пережила те, що зміг би витримати не кожен чоловік. Однак запевняє, не страшно, бо загартована Майданом.
Тоді й отримала свої перші поранення: снайпери поцілили в дівчину гумовими кулями. Та просто із лікарняного ліжка вона подалася у волонтери. А з початком війни записалася добровольцем на фронт. У батьків дозволу не питала – поставила перед фактом. Відрізала довге волосся, відшукала собі екіпірування і пройшла курси повітряної розвідки. Каже, саме таких фахівців не вистачає на передовій.
На лінії фронту вона керує безпілотником та розвідує позиції ворога. Та найстрашніше, каже, те, що воювати доводиться фактично наосліп. Бо професійна техніки від держави практично не надходить.
Студенткою-воїном в Могилянці пишаються. Половина студентів та викладачів з її рідної Могилянки або добровольці на фронті, або волонтери в тилу.
Та навіть на війні, де щосекунди мов на лезі ножа, є час для романтики. Дівчина згадує знайомство з солдатом – просто під обстрілами й залпами вогню, коли обоє відбивали атаку терористів.
Днями Маша після відпустки знову повертається в АТО. Дівчина зізнається, мріє там зустріти того солдата. Утім, переконує, на його пропозицію відповість лише тоді, коли в країні буде мир.