А зараз Микола Давидюк погодився дати інтерв'ю журналістам 24 Каналу.
Що Вас надихнуло на створення такої книги?
За останні два роки ми отримали колосальний новий досвід – як у військовому, так і гуманітарному, соціальному, інформаційному планах. Через динамічність подій багато що ми почали вважати буденним чи просто забувати, але кейси нашого протистояння агресору можуть бути важливі й іншим, наприклад полякам, балтійцям, скандинавам. Так само, як нам був важливий досвід Грузії 2008 року.
Я жартую, але формальним поштовхом і натхненням, стало "нагадування у Фейсбук". Коли соціальна мережа показала фотографію річної давнини, яку я опублікував після повернення з Москви, де був на ефірі. Це, власне, найбільше мене вразило і, напевно, там я більш за все розібрався в тому, як все ж таки "працює путінська пропаганда".
Тому я вирішив, що втрачати нажите чи просто взяти і викинути – не можна, тому тему, над якою я працюю, описав на сторінках книги. Плюс це той із випадків, коли книга уже була в голові, і її просто потрібно було переписати на папір.
Чому Ви обрали саме цю тему?
А про що ще може написати український політолог у час війни? У час військового, інформаційного та політичного протистояння?
На жаль, путінська пропаганда стала міжнародним брендом, який обростав міфами та силою. Його потрібно було пояснити та дати зрозуміти, де його вразливі точки та як із ним боротися. В Москві не люблять придумувати щось нове, зазвичай працюють за старими радянськими схемами.
Але попри те, що схеми старі, вони у нас повністю не розкриті, от я і спробував описати та проаналізувати деякі з них.
Для кого ця книга? Для політиків, чи для звичайних українців? Чи може ще для когось?
Для українців. Наші політики дуже рідко читають книги. Це видно із низької якості їх рішень. Вони взагалі не читають закордонну літературу. Не читають англійською чи французькою. В окремих випадках – українською чи російською, і то – якісь любовні романи чи популярні твори.
Я знаю, що деякі депутати платять помічникам, щоб ті читали і потім переказували. В уряді є такі люди. Наймають спеціальних тренерів та консультантів, які підтягують їх у базових питаннях загальної обізнаності.
Тому книга – для громадян, для тих, на кому країна тримається. Про це там теж є своя частина.
То що ж таке "путінська пропаганда"?
Путінська пропаганда – це мільйон раз повторена брехня, яку через дипломатичну коректність та страх ядерної загрози називають напівправдою, конфліктом та вимагають переговорів. Хоч всім і вся зрозуміло: в основі брехня та смерть.
Путінська пропаганда – підступний обман, кривава війна і тотальне перебільшення. Перше є основою для другого. На жаль, прикладом цього став Донбас. Коли людям просто зазомбували голови: "Путін, ввєді войска". А потім люди тікали, кидаючи домівки і втрачаючи близьких. Окрім війни, решта – це тотальна маніпуляція та перебільшення.
От візьмемо до прикладу Брексіт та вибори в США. Усі російські і безліч закордонних ЗМІ говорять про вплив Путіна. Але, окрім видуманого міфу, там нічого немає. І британське і американське інформаційне поле захищене журналістськими стандартами, незалежними ЗМІ та принципами. Реальний вплив Путіна – це вивішений хуліганами плакат на Манхетенському мосту.
Чи мають відрізнятися дії влади і дії населення задля боротьби із такою пропагандою? І взагалі, що треба робити? Як боротися?
Кожен має боротися на своєму рівні. Політик має будувати сильну країну, не красти, не брехати, а змінювати та посилювати нашу державу. Звичайний громадянин має сумлінно платити податки, свідомо ходити на вибори. По можливості допомагати армії та батальйонам. Контролювати того ж політика.
Пропаганді зможе протистояти тільки успішна Україна як держава, як сильна глобальна економіка. Пропаганді зможе протистояти громадянин – освічений, багатий, успішний. Немає нічого доброго в бідності. Нічого. І не варто слухати владу, коли нам кажуть, що 1% – це суперріст. А 5% – це вже занадто. Коли ми бідні, нами легко маніпулювати – як своїй владі, так і чужій.
Дуже важко уявити схожі месиджі в заможніх країнах від успішних громадян. Швейцарія, Сингапур, Британія. Ніхто з них не буде кричати: Путін введи війська, чи давайте віддамо свою незалежність сусідам.
Тому поради тут можуть бути швидше стратегічні, аніж технічні. Хоч в книзі вдосталь і таких.
Інтернет – це помічник тим, хто намагається подолати російську пропаганду, чи все-таки він заважає у такій боротьбі? Можливо краще робити, як, наприклад, у Китаї – закривати деякі соціальні мережі чи щось схоже?
Я в книзі описую в тому числі і приклади маніпуляцій через Інтернет, як саме пропаганда намагається маніпулювати населенням. Тому сказати що це однозначна панацея – не можна. Але в той же час – це надійний помічник для думаючого та активного громадянина.
Закривати чи обмежувати однозначно не можна, адже виникає шалена спокуса для влади використовувати це для своїх електоральних переваг та бонусів, для внутрішньої конкуренції. Ми все ж таки демократична країна і наша сила не в диктатурі, газі з нафтою чи заборонах. Ми сильні, бо ми вільні. І відповіді наші мають бути асиметричними. Тільки тоді ми зможемо протистояти неспівставно сильнішому ворогові.
На Вашу думку, яким країнам також загрожує політика Росії?
Неконтрольований Путін – це загроза не для окремих країн, а для всього світу. Адже наявність ядерної зброї масштабує проблему і ставить під удар практично будь-яку країну. І приклад України показує, що нею може бути будь-хто, навіть найближчий сусід та партнер.
Чим раніше цивілізований світ об’єднається в єдину коаліцію проти Путіна, тим раніше ми всі зможемо повернутись у нормальний безпековий режим. Наразі ж питання війни, конфліктів, анексії та тиску на уряди через мігрантські потоки дуже часто штучно ініційовані, будуть залишатись стабільно негативними.
Що Ви думаєте про останню заяву Путіна щодо участі російських військ у війні на Донбасі? Обмовка по Фройду, чи знову таки пропаганда?
Брехня вичерпала свій потенціал. Всім політикам і дипломатам і так було зрозуміло про місцеві групи "самооборони" та "сепаратистів", але вони чомусь грали у гру Путіна. Але коли вже навіть французькі і німецькі кухарки почали виправляти своїх міністрів закордонних справ... Потрібно було насправді відкривати карти.
Друге підтвердження невипадковості – це те, що уже через рік після анексії Криму Путін зняв цілий фільм, де хизувався тим, як провів операцію з найбільшої із своїх крадіжок, де предметом жадоби стали не мільярди із федерального бюджету і не заводи чи нафтові вишки, а цілий півострів, із людьми, землею, морем, музеями та школами.
"Ніхто із диктаторів та олігархів собі такого дозволити не міг, а я зміг" – передає між рядків месидж очільник Кремля у своєму фільмі. Але він помиляється, схожі практики уже були в історії світу, його колега Саддам Хусейн теж намагався анексувати Кувейт, оголосивши країну 19-тою провінцією Іраку. І чим це закінчилося? Путін не знає, адже в той час в КДБ був лімітований доступ до міжнародної інформації...
Чи буде покарано винних? Чи є все-таки надія, що Путіна і його посіпак судитимуть у Гаазі?
Буде, але ми повинні розуміти, що це надзвичайно довгий процес, доки руки справедливості дотягнуться до таких негідників. Але посилаючись на той же досвід Хусейна – все ж таки дотягуються. Хоч між анексією та офіційним засудженням і подальшою стратою Саддама був відрізок у 16 років.
Чи справа вибуху літака Boeing 747 над Локербі у 1988 року, в якій були задіяні лівійські високопосадовці спецслужб, наближені до іншого "побратима" Путіна, Муамара Каддафі. Який після цього інциденту ще зміг всидіти на посаді аж до 2011 року.
Існують і інші схожі злочини, за які диктатори несли відповідальність. Хоч і не митєву. Теж саме чекає на Путіна, коли він ослабне. Хоча залишається і варіант, що він виторгує свій відхід від влади на гарантії безпеки. Я думаю, що такий варіант він теж опрацьовує, і дуже активно.
Де ще плануєте презентувати книгу?
Наразі дуже багато пропозицій презентувати книгу закордоном, в основному це об’єднання українських громад, або університети. Але поки що презентація в Києві, а далі будемо розробляти план подальших кроків, включаючи розповсюдження по всій країні, переклад, презентації в Україні і за кордоном.
Але буду намагатись приїздити всюди, де будуть збиратися люди, адже саме для них книга і писалася.
І наостанок, як Ви думаєте, скільки ще буде тягнутись агресія Росії проти України? Чи буде взагалі цьому кінець?
Буде, і можливо навіть дуже і дуже скоро.
Читайте також: Вибори в РФ: 2017-й стане початком кінця правління Путіна