Перші проблеми виникають ще під час лікування поранень, та далі на кожній наступній стадії їх стає все більше й більше. Про те, з чим зіштовхуються демобілізовані військові та що держава й цивільні громадяни можуть зробити для їхньої реабілітації – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Варте уваги Дірявий санкційний мішок: що має зробити Захід, аби зупинити Росію

Президент України Володимир Зеленський 1 лютого 2022 року підписав указ про збільшення чисельності Збройних Сил України. Згідно з ним, чисельність ЗСУ мала більшитися до 350 тисяч осіб, а військова служба – стати виключно контрактною.

Тоді цим планам так і не судилося втілитися. Трохи більш як через 3 тижні, 24 лютого 2022 року, Росія розпочала повномасштабне вторгнення проти нашої держави.

Нині Сили оборони України налічують вже понад 1 мільйон людей, а більшість з них – вчорашні цивільні, мобілізовані до війська. Відтак ключовим завданням держави є створення належних умов для життя цих людей після демобілізації.

Процес демобілізації теж триває ледь не з 24 лютого 2022 року. Адже багато військових зазнають поранень, наслідками яких часто може бути інвалідність. Тож це питання "на часі" просто зараз, і його точно не можна відкладати на "після війни".

Станом на 1 серпня 2023 року в Україні офіційно зареєстрованими ветеранами війни вже є 908 832 людей. Про це 24 Каналу у відповідь на запит повідомила заступниця міністра ветеранів Світлана Кашенець.

Не потрібно бути фанатом Ремарка, щоб розуміти, з якими проблемами після повернення до мирного життя зіштовхуються учасники бойових дій. Та крім проблем, що були в повоєнній Німеччині, є ще одна дуже важлива – ворог України на східному кордоні нікуди не зникне.

Масі Найєм

Військовослужбовець ЗСУ

Держава повинна сама бути зацікавленою в реабілітації військових. Щоб повернути самостійність пораненим військовим. Адже несамостійними вони будуть тягарем для держави. Повернути здатність далі працювати, жити повноцінним життям.

Військовослужбовець ЗСУ та співзасновник правозахисного центру для військових "Принцип" Масі Найєм у коментарі 24 Каналу пояснив, якщо держава не включатиметься на стадії реабілітації військових, їй доведеться активніше долучатися в питанні соціальної політики – забезпечувати соціальні виплати тим військовим, хто втратив працездатність.

Якщо бути чесним, то передовсім це варто робити через повагу та подяку військовим. А вже в другу чергу – щоб повернути військовим те, що вони втратили на війні,
– наголошує військовослужбовець.

За його словами, проблема з тим, що держава забувала про військових, вже була в Україні – у період з 2014 року й до 24 лютого 2022 року. Масі Найєм наводить особистий приклад: після демобілізації у 2016 році держава про нього одразу ж забула. Мовляв, ніхто жодного разу не запитав про його проблеми та можливі болі.

Масі Найєм

Військовослужбовець ЗСУ

Щойно ми виграємо війну, держава знову має величезний "шанс" забути про військових, оскільки буде зосереджена на відновленні країни. Дуже важливо цього не допустити, адже ми маємо будувати країну поруч із Росією, завжди готовою до війни. Тому військові в Україні завжди будуть дуже потрібні.

Очевидно, що в період після завершення нинішньої війни й до можливої наступної потреби в регулярному війську чисельністю в 1 мільйон осіб точно не буде. Натомість буде величезна потреба у військовому резерві, як це, до прикладу, є в Ізраїлі.

Тож для того, щоб гарантувати цей резерв, державі вкрай необхідно мотивувати людей зберегти свою працездатність і залишатися в Україні. Мотивувати, звісно ж, гідними умовами для життя, а не різноманітними заборонами виїзду за кордон.

Схоже, проблеми, про які говорить Масі Найєм, розуміють і в українському уряді. Начальник відділу охорони здоров'я Департаменту гуманітарного забезпечення Міністерства оборони полковник Володимир Фурдик у коментарі 24 Каналу також наголосив на пріоритетності комфортного повернення демобілізованих військовослужбовців до цивільного життя.

Досвід післявоєнної Хорватії вказує на визначення пріоритетним напрямком не соціальні пільги, а саме інтеграцію ветеранів у практичну роботу, соціально значиму для розвитку економіки держави,
– зазначив Володимир Фурдик.

Він також зауважив, що особливістю України є те, що більшість мобілізованих громадян прийшли з бізнес-структур, які, на переконання полковника медичної служби, очікують повернення своїх працівників на роботу.

Втім, попри загальне розуміння державою пріоритетних напрямків роботи з ветеранами, в процесі їхнього повернення до цивільного життя досі виникає ціла низка проблем. Про них і поговоримо далі.

Перші проблеми поранених військових починаються відразу ж після евакуації з поля бою та початку лікування. Про них нам розповів військовослужбовець Збройних Сил, який і сам зараз проходить лікування після поранення.

На той час "Берлін" мав звання лейтенанта, оскільки закінчив львівську Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. А вже в травні 2022 року йому зателефонували з ТЦК і сказали збирати найнеобхідніші речі.

Андрій зазнав поранення під час відбиття ворожого штурму в лютому 2023 року на околицях Бахмута. Тоді сусідню з "Берліном" позицію росіяни взяли в кільце. Щоб врятувати побратимів, на підмогу викликали танк, який і відлякав росіян. Українських військових з тої позиції вдалося евакуювати, але всі вони вже були поранені.

Тим часом штурм ворога продовжувався. Тож Андрій ухвалив рішення відходити з позицій. Він ішов в останній групі, де крім нього були ще троє побратимів.

Я ішов попереду, як командир. І тоді на нас виїхав ворожий танк. По мені "прилетіло" найбільше – дві ноги й таз пробиті наскрізь. Я ще якось передав наші координати по рації, і за кілька хвилин за нами повернулися,
– пригадує військовий.

Тоді Андрія та його трьох побратимів, теж поранених, евакуювали з поля бою. А далі було тривале лікування та численні операції.

поранений військовий
Андрій Гавриляк проходить лікування після поранення в бою / Фото 24 Каналу

Спершу Андрія відвезли в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечникова. Там військовослужбовця прооперували та поставили апарат Ілізарова. Через два тижні пораненого військового переправили в столицю.

Я щойно в Київ приїхав, а мені одразу кажуть: завтра ампутуємо ногу. Я сказав, що не дам на це письмової згоди й відмовлюся від їхнього лікування,
– розповідає Андрій Гавриляк.

Військовий понад усе хотів врятувати свої кінцівки. Через відмову від лікування його відразу ж відправили до Львова, де вдалося знайти лікаря, який взявся за порятунок його ніг. Хоча й той не міг пообіцяти, що ногу точно вдасться врятувати.

Через майже пів року лікування та численних операцій нині Андрій на милицях може стояти на лівій нозі. Натомість права нога стала на 10 сантиметрів коротшою й більше ніколи не зможе повноцінно функціонувати.

Та найбільшою проблемою в процесі лікування військовослужбовець називає бюрократичні перепони на його шляху. Мовляв, для комфортного лікування не створено жодних умов.

Зараз у мене 30-денна відпустка, а мені потрібно в госпіталь для чергових операцій. Просто так лягти в госпіталь я не можу – мені потрібно їхати в Житомирську область у військову частину за направленням,
– розповідає "Берлін".

Тобто пораненому військовому, який не може пересуватися без колісного крісла, потрібно їхати 500 кілометрів за довідкою, без якої він не зможе потрапити на операцію. При цьому в його умовах скористатися потягом не вийде. Пораненому військовому доводиться вигадувати цілу логістичну "пригоду" заради однієї лише довідки, без якої подальше лікування неможливе.

Виникає відчуття, що поранені воїни вже не потрібні. Ми потрібні були лише там. Найгірше в реабілітації – це всі ці довідки. Я пропущу один день, і все – я не отримаю зарплати, премії, у мене буде перерва в лікуванні,
– скаржиться Андрій.

За його словами, цей процес можна було б якось удосконалити, щоб пораненим військовим не довелося цілий день сидіти в чергах і чекати на одну довідку. Адже для людини з пораненням на колісному кріслі провести так увесь день – це до того ж нестерпно боляче. Так само й у військових з ампутаціями.

Був в Андрія й варіант лікування за кордоном – у німецькій клініці. Втім, від нього довелося відмовитися. Усе через те, що зі своїм пораненням військовий фактично втратив самостійність – йому у всьому допомагає дружина Уляна.

Коли це можна зробити вдома, то в чужій країні – значно складніше. Якщо лікування для Андрія оплачує держава, то на проживання дружини в Німеччині зарплати військового банально забракло б.

поранений український військовийВійськовослужбовець Андрій разом з дружиною Уляною / Фото 24 Каналу

Оскільки в Андрія досі триває процес лікування та хірургічних операцій, фізична реабілітація в нього досі не розпочалася. Втім, з цим питанням також не все так просто. Про неї нам розповів Масі Найєм.

Масі Найєм

Військовослужбовець ЗСУ

Я не проходив реабілітації, оскільки в нас в Україні реабілітації практично немає. Що стосується протезування – це є, але спеціалістів на таку кількість поранених бракує. А ось щодо усієї іншої реабілітації – вона майже відсутня.

Військовослужбовець навів свій приклад, коли після поранення втратив око. Він заявив, що держава навіть не пропонувала йому жодної реабілітації.

Оскільки у випадку Андрія Гавриляка поки мова про фізичну реабілітацію не йде, ми запитали в нього про психологічну. Поранений офіцер також запевняє, що після поранення жодного разу навіть не бачив психолога.

Про цю проблему ми запитали ву Міністерства ветеранів. Заступниця міністра Світлана Кашенець у відповіді на запит запевнила, що нині тривають заходи щодо розбудови мережі реабілітаційних центрів для військовослужбовців Сил оборони України та ветеранів війни. Загальна модель "Шлях реабілітації та відновлення Захисника/Захисниці" передбачає:

  • послідовність надання медичних послуг ветеранам війни щодо лікування після поранення (якщо таке є), гострої/підгострої реабілітації та довгострокової реабілітації;
  • надання довгострокової допомоги, зокрема психологічної, фізкультурно-спортивної реабілітації, інформаційно-консультативної підтримки, юридичного супроводу, професійної адаптації, перекваліфікації на цивільну спеціальність.

Крім того, нам розповіли, що нині в сфері управління Міністерства ветеранів працюють всього 5 центрів, які надають психологічну допомогу військовослужбовцям:

  • Бородянський центр соціально-психологічної реабілітації населення,
  • Іванківський центр соціально-психологічної реабілітації населення,
  • Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення,
  • Соціально-психологічний центр міста Славутич,
  • Центр соціально-психологічної реабілітації населення у місті Коростені.

Одним із пріоритетних своїх проєктів Міністерство ветеранів називає програму MARTA – інформаційну систему визначення та аналізу станів психічного здоров'я та надання інформаційних довідок користувачеві (Mental Adaptation and Rehabilitation Tools and Analysis). Вона пропонує:

  • інформування захисників і захисниць України та членів їхніх сімей щодо психічного здоров'я та можливостей психологічної допомоги,
  • збір та зберігання даних про стан психічного здоров'я ветеранів, результатів застосування методів психологічної допомоги,
  • моніторинг й аналіз даних про стан психічного здоров'я ветеранів і тенденції його зміни,
  • діагностики психічних станів (тривоги, депресії) за допомогою інструментів, які можуть бути застосовані не спеціалістами,
  • планування та здійснення регулярної взаємодії з ветеранами щодо психічного здоров'я,
  • оперативне отримання необхідної довідкової інформації,
  • забезпечення можливості взаємодії з іншими інформаційнимисистемами.

Наразі Мінветеранів також працює над побудовою комплексної системи послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації, яка буде відповідати вимогам інклюзивності, доступності та якості.

Зокрема, задля цього триває робота щодо розбудови та модернізації центрів реабілітації населення, створення на їхній базі сучасного, якісного та доступного простору для ветеранів війни та членів їхніх сімей.

Це буде розгалужена система на національному рівні, щоб у кожній області, районі були сучасні модернізовані центри реабілітації та створені ветеранські майданчики з відповідною інфраструктурою. Це ветеранські команди, які будуть змагатися між собою, а потім через національний відбір братимуть участь і представлятимуть Україну на міжнародних ветеранських спортивних заходах,
– пояснила Світлана Кашенець.

Власну програму реабілітації військових має й Міністерство оборони України. Зокрема, планують розбудовувати інфраструктуру психологічного здоров'я – створити 5 центрів відновлення ментального здоров'я та один центр реінтеграції для звільнених з полону.

Однією із програм відновлення передбачається проведення заходів у форматі психологічної декомпресії. Це первинна форма психологічного відновлення, яка здійснюється на етапі переходу із району бойових дій до умовно безпечного середовища, повернення до пунктів постійної дислокації,
– розповідає полковник медичної служби Володимир Фурдик.

Він також розповів, що українські військові та клінічні психологи вже багато років намагаються переймати досвід міжнародних партнерів щодо реабілітації. Зокрема, вони відвідували реабілітаційні центри США, Хорватії, Грузії, Латвії, Литви, Польщі, Ізраїлю, Норвегії, Данії, Німеччини тощо.

Також цікаво Афінська декларація та ніж у спину від Сербії: як Україна відвойовує в Росії вплив на Балканах

Денис Квебек

Ветеран російсько-української війни

Суспільство має взяти на себе відповідальність за солдата так само, як він взяв відповідальність за суспільство, коли ішов на війну.

З такими словами Денис виступив на тематичному благодійному форумі "Незалежні" від Forbes, присвяченому темі повернення ветеранів війни в мирне життя.

На війні, знаєте, усе просто: є життя, а є смерть, є ворог, а є свої. І коли ветеран з різних причин на кілька днів повертається додому, тобто у безпечне місце, то він може відчувати сильний дискомфорт,
– розповів ветеран.

Інший ветеран російсько-української війни Масі Найєм радить цивільним проконсультуватися з психологами – це буде корисним, щоб допомогти військовим у реабілітації. Мовляв, потрібно, щоб психолог пояснив цивільним, через що пройшов військовий.

Масі Найєм

Військовослужбовець ЗСУ

Щоб було зрозуміло, чому такий військовий. Він не поганий, не ідіот, не псих. Але в нього є певні складнощі, з якими він зіштовхнеться, коли буде повертатися з війни.

Ще один важливий момент – щоб у цивільних було терпіння та постійне розуміння, що перед вами стоїть військовий, до якого повинна бути повага за його вчинок.

Це не означає, що ми маємо дозволяти військовим усе, що вони захочуть. Ні. Але терпіння щодо того, що вони можуть робити помилки, якщо це не порушення закону – потрібно бути трішки терплячим,
– пояснив Масі Найєм.

На жаль, бувають і прикрі ситуації, які можуть спровокувати самі цивільні. Усе через поширену думку, буцімто військові, які брали участь у бойових діях, по замовчуванню повертаються додому з психічними розладами.

Зі схожим ставленням зіштовхнувся після поранення й військовий Андрій Гавриляк. За його словами, більшість цивільних адекватно сприймають поранених військових, але все ж прикрі випадки трапляються.

Буває, що люди сприймають тебе, наче в тебе якісь психічні розлади, наче ти вже якийсь неадекватний. Я не знаю, про що вони думають. Що я можу людину на вулиці вбити абощо. І таке ставлення трапляється,
– розповів Андрій.

Багато фахівців сходяться на думці, що ключовим аспектом, який допоможе ветеранам війни повернутися до цивільного життя, є їхня зайнятість. Зокрема, вище ми наводили думки Масі Найєма та Володимира Фурдика.

У питанні зайнятості ветеранів очевидна спільна відповідальність держави й бізнесу. З боку держави цим займається Міністерство економіки України, тож про його діяльність ми розпитали у віцепрем'єр-міністерки – міністерки економіки Юлії Свириденко.

Юлія Свириденко

Віцепрем'єр-міністерка – міністерка економіки

Наша мета – щоб всім нашим героям було куди повертатись після війни. Щоб тим, хто сьогодні на передовій, було про що мріяти. Щоб вони могли відновити втрачені бізнеси чи почати їх з нуля. Щоб могли працевлаштуватися, навчитися новим навичкам, чи якщо захочуть – змінити сферу.

Нині міністерство пропонує грантові програми, завдяки якими ветерани війни чи їхні рідні мають можливість відкрити власний бізнес або розширити той, що вже існує. За цими програмами можна отримати від 250 тисяч до 1 мільйона гривень:

  • до 250 тисяч гривень – у разі створення одного робочого місця,
  • до 500 тисяч гривень – можуть отримати дружина чи чоловік ветерана/ветеранки, якщо створить 2 робочі місця,
  • до 1 мільйона гривень – можна отримати на розвиток підприємства, що існує вже понад 3 роки. Також необхідно створити 4 робочі місця, з яких щонайменше 2 – для інших ветеранів чи ветеранок.

Крім власного бізнесу, для ветеранів створюють більш комфортні умови для підвищення кваліфікації чи зміни фаху. Буквально – це додаткові пільги для навчання у вишах. Серед них:

  • пільговий вступ на бюджетне місце для учасників бойових дій,
  • повна оплата навчання коштом державного бюджету (для учасників бойових дій та їхніх дітей),
  • соціальна стипендія в разі відсутності академічної,
  • безоплатне або пільгове проживання в гуртожитку.

А для тих, хто не хоче знову повертатися в аудиторії вишів, доступні також ваучери на навчання нової професії. Уже доступні 123 професії та спеціальності у сферах: будівництво, транспорт, освіта, медицина, сільське господарство, соціальне обслуговування тощо.

Юлія Свириденко

Віцепрем'єр-міністерка – міністерка економіки

Нам важливо вже зараз, не чекаючи завершення війни, створювати умови для повернення ветеранів. Я впевнена, що завдяки їхній силі духу та сміливості Україна звільнить усі окуповані території, а після цього нас чекає грандіозна відбудова країни – сучасної, комфортної, людиноцентричної.

Втім, більшість мобілізованих українців раніше були найманими працівниками. І значна частина з них після демобілізації все ж захочуть повернутися на своє попереднє робоче місце. І тут вже є серйозна відповідальність бізнесу – чи готовий він прийняти назад своїх працівників-ветеранів і створити для них комфортні умови праці.

Чи не найуспішнішим прикладом тут є Укрзалізниця. В акціонерного товариства діє програма повернення на роботу демобілізованих працівників ще з часів Антитерористичної операції, коли про реабілітацію військових говорили одиниці.

На жаль, не всі з них змогли виконувати довоєнні професійні обов'язки. Тому саме для цих працівників, компанія запропонувала суміжні посади та допомогла підготувати умови праці із урахуванням їхніх потреб,
– розповіла директорка департаменту соціальної політики Укрзалізниці Ольга Безпалько.

Нині компанія розробляє програму адаптації для ветеранів. Зараз в Укрзалізниці вже реалізовуються такі її складові:

  • створення центру адвокації, де спеціалісти спілкуючись з ветеранами, супроводжують їх на всіх етапах повернення до роботи (від підготовки робочого місця до зміни посади й напряму роботи),
  • формування алгоритму визначення посади та функціоналу, які найкраще відповідають потребам ветерана,
  • надання фінансової допомоги та пільг, зокрема збереження середнього заробітку,
  • консультації керівників та колег ветерана, проведення для них соціально-психологічних тренінгів задля правильної комунікації, побудови взаємин та сприяння успішній реабілітації співробітника,
  • психологічна підтримка для подолання емоційних труднощів, яка доступна ветеранам за необхідності.

Одними з найбільш соціально відповідальних бізнесів в Україні є представники IT-індустрії. Тож ми розпитали в компанії Intellias про їхній досвід повернення на роботу демобілізованих працівників.

Нині в Силах оборони України служать 49 співробітників компанії, а їхніх 13 колег вже демобілізовані й повернулися до цивільної роботи. У компанії кажуть: процес реінтеграції людей, що повернулися з фронту, може відрізнятися, залежно від конкретного кейсу.

Необхідно враховувати чи спеціаліст, який повернувся, перебував безпосередньо на лінії зіткнення, чи далі від зони активних бойових дій. Та загальні першочегові потреби всіх демобілізованих – відновлення фізичного й ментального здоров'я, максимально швидке долучення до проєктних задач,
– акцентували в Intellias.

У компанії створили внутрішню спільноту IntelliVeterans, де захисники й захисниці можуть обмінюватися досвідом та підтримувати один одного. Додатково в Intellias діє соціально-освітня програма Military Buddy, в межах якої ветерани, які вже повернулись до роботи, допомагають адаптуватись тим, хто лише повертається з війни.

"Важливо аби вся команда була готова до повернення наших захисників і захисниць. Тому в травні ми почали серію вебінарів для колег із залученням відповідних експертів. Також ми розробили тренінг для менеджерів і плануємо тренінги для команд на тему взаємодії з ветеранами та ветеранками, які повернулись до роботи", – розповіли в компанії.

Перед поверненням ветерана чи ветеранки в Intellias з'ясовують, чи є можливість повернути спеціаліста безпосередньо на проєкт або в команду, в якій він працював до мобілізації. Якщо повернення в той самий проєкт з різних причин неможливе, демобілізованому колезі надають увесь необхідний супровід та в пріоритетному порядку шукають інший проєкт.

З медіахолдингу ТРК "Люкс", до якого входить 24 Канал, за час повномасштабного вторгнення до Сил оборони України доєдналися загалом 19 працівників. Серед них Юрій Олійник – загиблий оператор 24 Каналу та боєць 24 ОМБр імені Короля Данила. Решта 18 наших колег продовжують свою військову службу.

Керівництво постійно тримає з ними зв'язок, завжди відправляємо їм різні приємні посилки. Коли організовуємо благодійні збори, стараємося завжди надавати перевагу саме підрозділам, де служать наші співробітники. І, звісно ж, очікуємо на їхнє повернення на роботу,
– розповів генеральний директор ТРК "Люкс" Роман Андрейко.

Попередньо за мобілізованими працівниками закріплені ті ж робочі місця, на яких вони працювали до своєї мобілізації. Втім, у разі, якщо працівники після повернення більше не зможуть виконувати ті самі функції, чи внаслідок змін у редакції деяких відділів з часом може не залишитися, демобілізованим працівникам обіцяють ще кращі умови.

Це будуть, можливо, вищі посади чи більші зарплати. Для захисників хотілося б чогось найкращого, але точно не "те, що залишиться",
– запевняє Роман Андрейко.

Пам'яті Юрія Олійника: дивіться відео

Без сумніву, російсько-українська війна негативно вплинула на будь-яку людину в Україні, тож кожен українець може назвати себе її жертвою. Втім, лише українські військові свідомо щодня ризикують своїм життям, рятуючи цивільних.

Саме тому відповідальністю решти суспільства є створення комфортних умов життя для тих, хто повернеться із зони бойових дій, залишивши там частину свого здоров'я.

Держава, бізнес і цивільні громадяни лише військовим завдячують можливістю свого існування. Тож ми просто зобов'язані, щоб військові, які повернуться з зони бойових дій, відчували нашу вдячність і пам'ять про їхню щоденну жертву.

Вже сьогодні українські військові, які зазнали травм, поранень, отримали інвалідність, намагаються повертатися до цивільного життя. І як бачимо на живих прикладах, цей процес ніколи не є простим.

Ще складніше ставатиме з роками війни, коли тих, хто повертатиметься з фронту, ставатиме все більше й більше. Без перебільшення, демобілізованих військових буде сотні тисяч, якщо не мільйони. Тож тема того, чим держава, бізнес і цивільні співгромадяни можуть їм допомогти – як ніколи на часі.