Абсурдність російського підходу до переговорів

Проявився загальний підхід до переговорів. Він зверстаний за принципом "компроміс внаслідок жертви агресії". Про це заявив Олексій Копитько, інформує 24 Канал.

Читайте також Чому американці симпатизують Росії

З російського боку підхід зводиться до тези "ми заберемо все, що вважаємо за потрібне, а потім почнемо обговорювати долю того, що від вас залишилося". Український підхід: "готові тимчасово фіксуватися по лінії фронту, а потім обговорювати, як ви йдете з нашої території та компенсуєте збитки".

США за 2 місяці перейшли з позиції "на боці України" у позицію "посередника", який, з одного боку, ще постачає зброю Україні, але з іншого боку – зближує позиції, тиснучи саме на Україну.

Судячи з уже зроблених заяв, скасування санкцій розглядається як заохочення Росії до відмови від максимальних вимог, а не бонус за виконання законних вимог України.

Оскільки набір опцій та сценаріїв переговорів закінчений, їх нескладно записати на папірці та просто стежити за тим, як все рухається. І ось все дійшло до вузлового моменту: фіксація територіальних захоплень у межах незаконної агресії з боку постійного члена Ради безпеки ООН.

Усі учасники чудово розуміють, що за чинної Конституції України формальна відмова неможлива. Отже:

  • потрібно або відмовлятися від нездійсненних вимог,
  • або "знести" українську Конституцію.

У межах більш-менш природного політичного процесу "знести" Конституцію неможливо. Таку вимогу можна було б адресувати стороні, яка зазнала тотального військового розгрому та підписала капітуляцію. Україна й близько не в такій ситуації. Тому ні військові, ні цивільні не сприймуть такого підходу. Це просто не можна виконати.

Оскільки завдання через фронт не вирішується, його вже намагаються вирішити через тил. Підірвавши державність настільки, щоб на новому витку отримати потрібну правову рамку. Для цього українське суспільство зазнаватиме диких атак. Не лише інформаційних, а й ударів по цивільних об'єктах, терактів (що ми вже бачимо).

Цікаво За три роки великої війни Росія так і не спромоглася убезпечити сама себе

Як одну з ліній дестабілізації вкинули тезу про необхідність заміни президента України. Це непридатний об'єкт. Заміна Володимира Зеленського на умовного Порошенка/Стефанчука/Тимошенко (підставте будь-яке прізвище) не скасовує питання Конституції. Жодні вибори це завдання не вирішують.

Тому самі США спочатку істерично педалювали тему виборів, а потім усвідомили, що це не вихід.

Оскільки Україна вже відмовилася здійснювати добровільне самогубство, російське завдання вирішує лише політичний розвал України, демонтаж української влади та подальше перескладання за московськими лекалами.

Який вихід для нас?

Доводити, що розумними зусиллями розвалити Україну не вдасться. Отже, російські вимоги свідомо нездійсненні й ставитися до них треба суто як до блефу та бажання торгуватися.

За ситуацією спостерігає весь світ. Грубе порушення принципу територіальної цілісності та легалізація принципу фактичного контролю через силу, обставленого фейковими "волевиявленнями", є неприйнятним для багатьох:

  • Гренландії,
  • Кіпру,
  • половини Африки,
  • півночі Казахстану,
  • і багатьох інших – від Південної Америки до Близького Сходу.

Тому інерційний сценарій такий: Росія випробовує українську державу на міцність ескалацією тиску на фронті та в тилу, а коли не вдасться розвалити – захоче розміняти вимоги на якісь суттєві поступки. Як плюшка для США, Кремль може піти на якийсь формат припинення вогню, щоб потім його зірвати, звинувативши Україну.

У нас вибір невеликий. Допомагати фронту, не ламатись у тилу. Інакше ми впадемо в аналог 1917 – 1921 років, з "білими", "червоними", "зеленими" та Антантою.

Наша стійкість доведе американцям (вже доводить), що російський план не спрацює, як би ті не намагалися. А єдиний спосіб уникнути ганьби – почати тиснути на інший бік, на Москву. Тоді може вийти щось стабільне хоча б на кілька років.