У голові нормальної людини є чітко зрозуміле очікування: закон, у прешу чергу, має виконувати свою функцію – регулювання суспільних відносин. А вже потім на нього будуть накладатися політично-репутаційно-медійні місії. Ймовірно, світ змінюється, і у цьому конкретному випадку первинна ціль дещо інша.
Переконаний, що частиною передвиборчої стратегії Банкової є формування тривалих дискусій довкола тем, які пропонують саме вони. Уже півроку активно говорять про томос, і чим довше буде просторово-часове існування цієї теми, тим ціннішим здаватиметься результат, здобутий у запеклому бою з "рукою Кремля" і російською пропагандою. Як наслідок, піднімуться репутаційні та електоральні бали того, хто цей процес ініціював від світської влади.
Читайте також: Андріївську церкву передають Константинополю: у Порошенка розповіли цікаву деталь
Здавалося, не минуло й дня, коли суспільство очікувало розвитку подій довкола захоплення релігійних об’єктів політичними та громадськими організаціями, раптом чуємо заяву, що Андріївську церкву потрібно передати Вселенському патріархату. Але таке рішення потребує окремого закону, який ініціюватиметься гарантом. Ініціював таку пропозицію представник того, хто власне й гарантував рівні права всім релігійним організаціям.
Чи припускали на Банковій, що цю заяву пропагандисти країни-агресора розцінять, як умовний авансовий хабар Константинополю, за прийняте та очікуване у подальшому рішення? Впевнений – так!
Чи влаштовує Банкову така реакція – так! Там дозволяють не випускати тему з інфопростору. А вже під час голосування за документ, дозволить називати частиною пропагандистів, тих, хто не підтримав його. Проголосують – це плюс у загальний залік Петра Порошенка, не проголосують – мінус у карму та мітка.
За задумом адміністрації, це голосування було черговим маркером, який мав повідомити суспільство, хто з політиків грає на користь країни-агресора. Повторення сценарію з постановою щодо телеканалів 112 та NewsOne, яка поки, нічим не завершилась. Однак кожен такий випадок сіє зерно сумніву у виборця, а раптом його кандидат не є кандидатом "того чиє ім’я не можна називати".
Закон не ліквідує суперечності
Втім, політику цього питання хочеться дещо залишити у стороні. Але у випадку необхідності повернутись до неї після того, як розглянемо суть документа та ситуації, які він повинен урегулювати.
З огляду на обмежені джерела інформації при підготовці тексту, допускаю, розробники президентського законопроекту знайдуть аргументи на користь власної правової позиції. Але при всій повазі до цієї думки, вона покликана продовжити успішно розпочату практику Адміністрації президента із формування інформаційного порядку денного.
Розібравшись у суті самого проекту, співставивши наявну нормативно-правову базу, а що головніше, існуючі на її основі відносини оренди щодо самого об’єкту державної власності, ми матимемо можливість обґрунтовано припускати – даний проект закону не ліквідує прогалини, не усуває розбіжності.
Андріївська церква входить до складу цілісного майнового комплексу "Софія Київська". Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року №587/94 (зі змінами та доповненнями) Державному історико-архітектурному заповіднику "Софійський музей" (Київ) визначено у подальшому іменуватись Національним заповідником "Софія Київська". У пункті 2 Указу встановлено, що "...статус національного надається закладам культури, майно яких перебуває у загальнодержавній власності". Функції управління власністю національних закладів культури здійснює Міністерство культури України. У цьому ж Указі зафіксовано, що майно закладів культури, яким надано статус національних, не підлягає приватизації. Фінансування національних закладів культури здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Певний проміжок часу Національний заповідника "Софія Київська" перебував у сфері відання регіонбуду. Втім, розпорядженням Кабміну №552-р від 9 червня 2011 року цілісний майновий комплекс Національного заповідника "Софія Київська" закріплено за сферою управління міністерства культури.
Повернемось до поняття використаного представником Президента у Верховній Раді Україн, – "передати". У логіці юриста "передати" може означати перехід права власності. У цьому випадку, такі дії дійсно потребували б внесення змін до законодавства, яке зокрема визначає у частині 3 статті 20 Закону України "Про культуру", що не підлягають приватизації:
…об'єкти культури, мистецтва, у тому числі виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання, а також об'єкти архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнодержавного значення; пам'ятки, включені до переліку пам'яток, що не підлягають приватизації; пам'ятки археології; архіви та документи з них…
Законом України №574 від 23 вересня 2008 року затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації серед них, під охоронним №14, зафіксований відповідний статус Андріївської церкви, 1747 року за адресою Андріївський узвіз, 23.
Не вдаючись у деталі та конструкції, якщо б Вселенському патріархату дійсно бажали передати такого роду об’єкт у власність – окремий закон був би необхідний, щоб видозмінити перелічені вище норми.
Андріївська церква / Фото з відкритих джерел
Що пропонує президент?
Втім, як виявилось, про зміну власника мова не йде. Отже, наступна правомочність власника – користування. У звичному для нас житті користування виникає на підставі оредни, держава у цьому випадку не виняток.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" за загальним правилом, ч. 2 статті 4 визначає, що "...об’єкти державної власності, які мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України..." "Про приватизацію державного майна" – оренді не підлягають. Втім, у дужки поміщено фразу, що це правило "не поширюється на пам'ятки культурної спадщини, нерухомі об'єкти, які знаходяться на території історико-культурних заповідників, тощо".
Значить можливість оренди існувала. Крім того, Закон України "Про охорону культурної спадщини", у статті 5 "...до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, відносить зокрема погодження відчуження або передачі пам’яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління..." Тоді ж стаття 18 Закону "Про охорону культурної спадщини” передбачає:
...пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до переліку об’єктів культурної спадщини національного значення, які внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, затвердженого постановою Кабміну від 30.08.17 №659, Андріївська церква датуванням 1747-1762 років, охоронним номером 260071-Н, віднесена до пам’яток архітектури, історії, монументального мистецтва.
З огляду на те, що Андріївська церква є об’єктом культурної спадщини національного значення, відповідно до статті 18 Закону "Про охорону культурної спадщини", таки могла передаватись у користування, але за згодою центрального органу виконавчої влади. Саме він реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. Таким органом в Україні є Міністерство культури України.
Читайте також: Варфоломій відреагував на передачу Константинополю Андріївської церкви
Тоді що нового пропонує гарант у своєму невідкладному документі, окрім, звісно, преамбули?
По суті – мало що. Відповідно до статті 1 Андріївська церква передається у безоплатне постійне користування Вселенському патріархату для здійснення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій. Тобто, у даному випадку, на рівні закону визначено конкретного користувача майном, безоплатність та безстроковість користування.
Але ж, при всій повазі, стаття 17 "Про свободу совісті та релігійні організації" вже й так містить норму, яка надає можливість релігійним організаціям (широке коло без персоніфікації) безоплатне користування державним майном. Окрім цього, зазначена стаття визначає, що:
...договори про надання у користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Користування, про яке згадується у проекті закону, так чи інакше, має здійснюватись на основі правочину. У цьому випадку це буде договір, за яким користувач візьме на себе обов’язки щодо збереження історичної споруди. Значить, цей договір можна з часом переглянути, оскаржити, змінити. Підписаний закон не містить запобіжників для цього, впринципі, в даній ситуаці вони неможливі.
Окрім цього, президент пропонує Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Тоді доповнюється стаття 17-1, відповідно до якої передача у постійне користування культової споруди Андріївської церкви здійснюється за рішенням Кабінету міністрів України. Що тут скажеш? До теми треба було й Гройсмана підписати, Кириленком обійтись не могли. Потрібно вивести на інший рівень презентаційну процедуру передачі у користування Андріївської церкви.
Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман і вселенський патріарх Варфоломій І
Без закону не можна?
Цілком вірогідно, що ініціатори та розробники проекту можуть сказати про неможливість реалізувати ідею гаранта без цього закону. І я майже готовий з цим погодитись, якщо б не один цікавий документ, на який випадково натрапив. Йдеться про звернення V Помісного Собору Української Автокефальної Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка (4-5 червень 2015 року).
Приведу витяги зі статті (повний текст за посиланням):
"Але нам боляче від того, що одна із Церков, керівний центр якої знаходиться в державі, що розв'язала проти України неоголошену війну, своїми діями завдає шкоди українській державі, в той же час вільно використовуючи передані їй культові святині, які є духовним надбанням українського народу. А наша Українська Автокефальна Православна Церква зазнає утисків боку держави, бо позбавлена права так само використовувати свій кафедральний собор - Андріївську церкву в Києві у повній мірі, як інші Церкви. Останні майже сто років Андріївська церква завжди була головним храмом УАПЦ, де знаходиться митрополича кафедра Предстоятеля і де він звершує свої богослужіння. Нам важко повірити в те, що українська національно-патріотична влада може позбавити Українську Автокефальну Православну Церкву її головної святині.
До такого висновку ми приходимо тому, що вже кілька місяців поспіль чиновники Міністерства культури України чинять впертий спротив у продовженні оренди Андріївської церкви, яка входить до національного заповідника "Софія Київська", висуваючи в договорі оренди неприйнятні умови та відмовляючись продовжити цей договір у попередньому форматі. Андріївська ж церква, починаючи з 20-х років минулого століття, надавалася УАПЦ для звершення богослужінь та треб і завжди була центральним митрополичим собором Предстоятеля Церкви. Архієреї нашої Церкви у квітні цього року зверталися до Вас із листом, в якому прохали допомогти з продовженням оренди Андріївської церкви, але відповіді до цього часу не отримали. Це наштовхує нас на думку, що її хочуть передати іншій конфесії.
Під Андріївською церквою розташоване двоповерхове приміщення - стилобат, яке разом із церквою на початку дев'яностих років було передане УАПЦ та згодом відібране й передане УПЦ Київського Патріархату. Але церква й стилобат складають один комплекс, в якому було б доцільно розмістити керівні органи та духовний навчальний заклад нашої Церкви, адже до цього часу Патріархія знаходиться в кількох кімнатах частини будинку Михайлівського монастиря Київського Патріархату.
Крім того, ми просимо Вас, високодостойний пане Президенте, сприяти у відкритті в Києві подвір'я (представництва) Вселенського Патріарха Варфоломія І, що послужить зближенню з Вселенським престолом та стане важливим чинником канонічного визнання УАПЦ, а за нею і всього українського православ'я. Адже в 2008 році, за сприяння тодішнього президента України Віктора Ющенка, таке подвір'я мало відкритися у Львові, але в останню хвилину з якихось причин цей важливий крок так і не відбувся. Нині ж відкриття такого представництва може увінчатися успіхом, якщо ми докладемо спільних зусиль.
Тож Помісний Собор УАПЦ звертається до Вас, високоповажний пане Президенте, як до Глави держави та гаранта конституційних прав усіх її громадян, з проханням справедливого ставлення до Української Автокефальної Православної Церкви, яка вносить великий вклад у духовну опіку українського народу та зміцнення державності України, збереження її територіальної цілісності".
Для тих, хто дочитав, коментарі вважаю зайві, а висновки кожен може зробити сам. Для цього не потрібно бути прихожанином будь-якої із церков.
Читайте також: Що передбачає угода між Україною та Вселенським Патріархатом