Ну що, добавились? Уявили себе всесильними? Пупом землі? Наслухались компліментів про «космічну команду»? Напевне тому й жодна команда ще досі не виграла Ліги Чемпіонів двічі поспіль, що не може забути про колись мудрі, а тепер застарілі футбольні правила. Не міняй переможного складу… Не міняй переможної тактики… Яка дурня!
Одіозного Жозе Моурінью любити важко. Однак не поважати неможливо. Одне із прізвиськ «Інтернаціонале» – змії. Такий і їхній тренер – справжнісінька змія. Неприємна, хитра, підступна і надзвичайно небезпечна. Зрештою, ніхто й не зобов’язаний грати із «синьо-гранатовими» за їхніми правилами. Нікому не потрібно жертвувати славою, почестями та трофеями заради сумнівній радості від служіння «справжньому, істинному» футболу в стилі суперромантика Пепа.
Героєм номер два матчу на «Ноу Камп» дозвольте назвати Тіагу Мотту. Так-так, це той хлопчина, що вперто просив опонента зізнатися в симуляції Бускетса. Звісно ж, Серхіо симулював. Дорослі хлопчики не падають, мов підкошені, від того, що хтось їм легенько тицьне в обличчя. З іншого боку й Мотта мав би розуміти, що не варто на полі розмахувати руками, немов у басейні… Як мав реагувати арбітр на таку ситуацію? Точно знаю лише українські «неписані» футбольні правила. Якщо так відмахнувся футболіст «Шахтаря» – обмежитися усним попередженням. Якщо в пику заїхали футболістові «Динамо» – відразу вилучення з поля. В інших випадках – жовта картка (від гріха подалі). Мабуть, Франк Де Блеккер нещодавно проходив курси підвищення кваліфікації в Україні. Тому й, за відсутності в півфіналі ЛЧ вітчизняних «грандів», рішення ухвалив відповідне – попередження.
Саме в той момент, на 29-ій хвилині і вирішилась доля «Барси». Путівку до фіналу, першу за 38 років, «Інтеру» приніс Мотта. Якщо в повних складах у футболістів «Nerazzurri» ще могла би випадково прокинутись гордість. І тоді можливо вони б вибігли за 40-ий метр від власних воріт. На 29-ій хвилині, разом із червоним світлом перед Тіагу будь-які думки про вилазки померли. Стало зрозуміло – із викопаних окопів солдати не вийдуть. А якщо вийдуть, то лише мертвими.
Цього не збагнула лише одна людина. Тренер-що-виграв-мільйон-трофеїв-за-один-сезон продовжував чекати. ЧОГО? Пеп, заради Бога, чого ти чекав?! Що робили на полі Кейта та Туре? Чи це є найкращі атакувальні гравці «блауграни»? Де тактичні ходи? Де тренерські задумки? Невже ти справді думав, що вистачить просто випустити на поле сильних футболістів, прокрутити їм перед матчем «Хоробре серце» чи «Патріота», розказати про велич Каталонії і все? І перемоги шикуватимуться одна за іншою, щоби постукати в двері «Барселони»?
Ви – чемпіони! За відсотком володіння м’ячем. За кількістю точних передач. За грою в квадрат. За самозакоханістю та самолюбуванням. Утім учора я побачив на полі чудову гру у виконанні лише однієї команди. Чудову, професійну, самовіддану захисну гру. А відвертий футбол? «Чесні битви» закінчилися при Левктрах. Нехай живе стратегія!
До речі, злий жарт із каталонцями зіграв іще й жереб. На всіх трьох стадіях плів-офф «Барса» спочатку грала на виїзді, а другу гру вдома. Такий розклад вважають сприятливим. Для «синьо-гранатових» він і був таким. Команда Гвардіоли навіть вже алгоритм собі виробила – відбігати сяк-так першу гру (1:1 у Штутгарті, 2:2 у Лондоні), а вже потім закрутити-замучити-затоптати-знищити-принизити на рідному стадіоні (4:0 з німцями і 4:1 з «Арсеналом»). Жозе вистачало сплутати звичний сценарій Гвардіоли:
А) не дозволити досягнути в першому матчі прийнятного результату, приклавши мінімум зусиль;
Б) не влізати у відкритий футбол на «Ноу Камп», віддавши перевагу «глухому» захисту.
Як на мене – нічого складного. А для «Інтера» з його геніальним наставником – і поготів…
Фіналу особисто я чекатиму з більшим нетерпінням, аніж зазвичай. А Вам хіба не набридли у вирішальних матчах останніх років суцільні іспано-англійські міжусобиці? Мені так. А тут – найкраща команда Італії у цьому столітті проти найкращої команди Німеччини всіх часів. Летючий Снейдер проти летючого Роббена. Хитромудрий Маурінью проти мудрохитрого Ван Гааля. До слова, хтось із них увійде в історію турніру як третій тренер, який виграв Кубок чемпіонів із двома різними командами. Нагадаємо Жозе робив це з «Порту» (2004), а Луї – із «Аяксом» (1995). Перші два – Ернст Хаппель («Фейєноорд», 1970 і «Гамбург», 1983) і Отмар Хітцфельд («Боруссія» Д., 1997 і «Баварія», 2001). Однак у першу чергу це буде протистояння вчителя та учня. Адже саме при Ван Гаалю у «Барсі» Жозе остаточно перетворився із перекладача в помічника тренера. Й саме від голландця та сера Робсона Моурінью вчився на початку своєї тренерської кар’єри. Учні зазвичай перевершують своїх наставників. Хоча так хотілося б іще раз побачити синьо-жовтий прапор під час нагородження найпочеснішого трофей клубного футболу…