«Іван Сила». Як закохатись в українське кіно

В основі сюжету — історичні факти з життя простого сільського юнака, котрий своїми здібностями підкорив весь світ. Історія Івана Фірцака (Сили) спочатку видається трохи наївною, а сюжет дуже прямолінійним та простим. Іван Фірцак спочатку виборює титул найсильнішого в Чехословацькій республіці, потім стає учаником циркової трупи і дістає світову славу циркового силача.

20-ті роки ХХ століття, Чехословацька республіка. Головний герой з карпатського села Білки їде у Прагу. Він мало того, що простий, то ще дуже добрий та благородний. Звісно, з цього користають злі та підлі люди, котрі трапляються на його шляху.

І тут починає закрадатись думка —
невже знову український герой зображений наївним
і простодушним, якого всі принижують
та використовують, а він і не здогадується.

Знайоме екранне уособлення української біди.
Проте, все виходить зовсім не так.

Іван трохи ступуватий велет з обличчям, яке світиться добротою. Він має потенціал, але не зовсім розуміє, як його використовувати, та доля посилає Іванові людей, котрі йому допомагають.

Навіть недругів привертає Іванове «велике» серце. Бо не сила, а доброта та справедливість може змінити людей. Про що і йдеться в одному з фінальних епізодів, де черговий недоброзичливець, вмирає, захищаючи Івана, і каже: «Правда зажди переможе».

Відсутність достатнього фінансування видно
у невеликій кількості постановочних зйомок
та широких пейзажних планів.

Цим можна і пояснити перенасиченість картини
анімаційним рисунком, котрий ілюструє подорожі героїв.

Як-не-як все згадане вище — доказ того, що з незначним бюджетом, можна зняти якісне кіно, вільне від «мила», хоррору, крові та насильства.

Ще одна причина довіряти фільму та його героям —
мова. Вона тут проста та рідна, дуже природна,
що не скажеш про більшість наших кінострічок,
де українська звучить, як шліфована іноземна.

Для авторів кінострічки важливо переконати нашого глядача, що українське кіно — це не тільки злидні та розпач, а мистецтво, яке надихає і залишає по собі віру в краще.

Хоча нічого дитячого у фільмі нема — стрічку «Іван Сила» позиціонують як дитяче кіно. І не дарма. Адже українського масового глядача, котрого поглинули голлівудські екшени, жорстокі казки та криваві фентезі, потрібно виховувати по-дитячому щиро, на якісному кінопродукті, а головне, українському.