Вважаю, закон буде підписаний Президентом, адже тут грають роль важливі обставини, які повинні бути враховані главою нашої держави. Перш за все, військово-політичні, пов'язані з ситуацією на сході країни. Хоча в уряді і парламенті говорять про можливість припинення АТО, зараз операція ще не зупинена. Люди гинуть майже щодня, і негативний процес на превеликий жаль, триває.

Міжнародне співтовариство, яке надає моральну підтримку Україні, не завжди поспішає з іншої допомогою і з виконанням своїх зобов'язань, пов'язаних з безпекою нашої держави. Питання Будапештського меморандуму – болюче для мене особисто. У 1994 році, коли підписувався Будапештський меморандум, я був депутатом Верховної Ради України і мав великі сумніви щодо доцільності відмови від ядерної зброї, наявність якої тоді вважалася гарантією національної безпеки.

У той же час, виходячи зі здорового глузду, було очевидно, що в той час Україна не мала ні фінансових, ні інших можливостей продовжувати бути ядерною країною і нести на собі тягар відповідальності за статус ядерної держави. Ми, як держава, дали згоду на те, щоб стати без'ядерною країною за тими гарантіями, які були обіцяні і в дієвості яких нас переконували. Зараз усім стало зрозуміло, що гарантувати безпеку своєї країни і забезпечувати її оборону можемо тільки ми самі і за великим рахунком повинні сподіватися лише на власні сили.

Якщо ж питання вивезення будь-якої стратегічної сировини розглянути з боку металургійної галузі, то тут ситуація однозначна. Українське машинобудування, яке є найбільшим постачальником металобрухту, не розвивається, скорочується вже багато років.

Тому сьогодні ми зіткнулися з проблемою скорочення збору металобрухту в самій країні, в основному через постійне зниження надходження металобрухту від машинобудівних підприємств. Неможливо нескінченно використовувати ті запаси брухту, які залишилися ще з радянських часів у вигляді занедбаних будівель, різних промислових об'єктів, які не використовуються.

Металобрухт для України – країни, яка завжди входила в десятку найбільших виробників сталі в світі, – це справді стратегічний ресурс. Наша країна не така багата ресурсами, щоб дозволити їм безповоротно йти з України для переробки в сусідніх державах, особливо в нинішній час.

Ми всі добре пам'ятаємо процес, коли Україна хотіла стати членом СОТ. Але, ймовірно, тих 14 років, на протязі яких тривали переговори, було недостатньо, щоб повністю забезпечити свої пріоритети. Сьогодні імпортувати в Україну готову металопродукцію можна майже зі всіх країн світу з нульовим митним тарифом. Тобто ми не захищені від імпорту.

У той же час наші основні конкуренти, в тому числі і найбільший одержувач українського металобрухту – Туреччина, захищені високими, в 20% і більше, митами на готову металопродукцію. Однак український металобрухт не є критичним для турецьких металургів, які купують його в США і в країнах ЄС, де розвинене машинобудування і є багато промислових відходів, які і є металобрухтом.

Напевно Туреччина буде говорити про недоцільність продовження дії закону, але треба розуміти, що це озвучується з позиції країни, у якій ринок захищений від імпорту готової металопродукції, і яка протягом минулих років не зменшувала ці мита, а навіть збільшувала. Якщо ж говорити про інші країни, то там імпорту брухту з України майже не було в останні роки. Якусь частину отримувало Придністров'я, яке де-юре є частиною Молдови, але перебуває повністю під контролем Росії.

В ЄС заявляють, що Україна брала на себе зобов'язання не вводити експортні мита, хоча для європейських металургів немає якої-небудь значної зацікавленості в тому, є мито чи ні. Експорт української металопродукції в ЄС не збільшується, а навпаки, зменшився, і експорту металобрухту практично немає.

У той же час металургія залишається дуже важливою галуззю для економіки України, оскільки вона забезпечує приплив валюти, яка необхідна нам для покупки імпортних товарів на різних ринках.

Сьогодні в Україні активно розвивається аграрний сектор, що дуже позитивно. Однак країна не може залежати від однієї галузі, тим більше аграрної, що своєю чергою залежить навіть від погодних умов. Ми не можемо вибудувати весь експортний потенціал і експортну економіку виключно на аграрному секторі.

Металургія – це традиційно експортна галузь. Особливість металургії ще і в тому, що паралельно з іншими супутніми галузями, які обслуговують гірничо-металургійний комплекс, вона забезпечує робочі місця для сотень тисяч людей, забезпечуючи їм всебічну соціальну підтримку.

Компанія АрселорМіттал продовжує модернізувати виробництво в Кривому Розі, постійно інвестувати в нове обладнання і в розвиток наших людей. Ми не можемо допустити, щоб пульс української металургії з кожним роком сповільнювався, і галузь заходила в глухий кут. Це питання не є проблемою одного підприємства або гірничо-промислового комплексу. Це проблема всієї нашої країни, особливо в умовах сьогоднішньої військово-політичної ситуації.

Автор Володимир Ткаченко