Смішно – бо кожен відстоює свого кандидата просто таки з піною на губах, неначе:
- обговорює кандидатуру на посаду командира збройних сил Землі у битві проти звєроящєров з планети Кукарямба – якщо призначать "не мого", то Земля загине вже післязавтра;
- від його пересічної думки й насправді щось залежить.
Сумно ж – бо кожен з можливих кандидатів виявляється, зрештою, політичним призначенцем тієї чи іншої сили. Одні кажуть – мовляв, Порошенко поставить когось на прізвище "Людина-Порошенка", інші – мовляв, ця посада зарезервована для Сєні-Моджахєда, треті – що Сєня є фігурою самостійною й у підпорядкування до Президента не піде, а як піде – то він фігура самостійна й не буде Президента слухатись...
Всі ці балачки наводять оту саму непозбувну бентегу. Тому що в ідеалі посада шефа Нацбанку – це посада суто технічна, без жодного політичного змісту. Бо це ж Нацбанк України, а не Федеральна резервна система США, шеф якої хоч-не-хоч, а впливає на економіку всього світу. Не потрібен там ні самостійний політик, ані несамостійний. Там взагалі політичні фігури не потрібні. Будь-яка "креатура" будь-якої політичної сили на цій посаді означатиме неминучу погану роботу.
З цієї точки зору, певно, найліпш було б, якби нового шефа Нацбанку України взивали б, скажімо, Джоном Смітом, Чиможу Яказаті або ж якимось Бахадуром Сінгхом. І щоб спілкувався він із журналістами виключно англійською. Якщо не помиляюсь, український закон це навіть дозволяє...
Але ж такого не буде.
Читайте також: Що означає відставка Гонтаревої та чого очікувати далі?