Вже тоді виглядали очевидними фатальні наслідки цієї оборудки для громадян і національної економіки. Днями переглянув власний допис, датований березнем цього року, і переконався, що ситуація розгортається за прогнозованим негативним сценарієм.
Тоді ми попереджали, що цього року українські підприємства з окупованих територій, а разом із ними – і вся держава, втратять через блокаду 45 тисяч робочих місць, 1,5 мільярди доларів валютної виручки, більше 1,6 мільярдів гривень податків. Укрзалізниці загрожує зниження обсягів перевозок до 17 мільйонів тонн вантажів, а портам – до 3,5 мільйонів тонн перевалки металопродукції.
Читайте також: Бої без правил, або Як в уряді "втратили" 1,6 мільйонів громадян
Приміром, на Алчевському металургійному працювало 11,5 тисяч співробітників. Там планували поточного року виробити 2,8 мільйонів тонн сталі та отримати за неї 0,82 млрд доларів валютної виручки. Торік в український бюджет це підприємство виплатило 410 мільйонів гривень. Наразі ці та інші активи і робочі місця для України втрачені.
Розірвання технологічних ланцюгів запустило руйнівний бумеранг щодо підприємств з українського боку – у Кривому Розі, Запоріжжі, Авдіївці... Скажімо, Авдіївський коксохім живився електроенергією із Зуївської ТЭС на непідконтрольній території. А там працюють на газовому вугіллі з Павлограда і Добропілля. Взаємна блокада поставок загрожує авдіївському комбінату технологічним колапсом та електричною блокадою. Його наслідок – прогнозована втрата 1 млн тонн коксу.
Наприкінці року ризикуємо недорахуватися і 1,7 мільйонів тонн чавуну на комбінатах Маріуполя і Запоріжжя через порушення їхньої кооперації з Комсомольським рудоуправлінням на непідконтрольній території. А це – еквівалент 0,6 млрд доларів неотриманої виручки. Між іншим, на Маріупольському меткомбінаті працює 17 тисяч співробітників. На початку поточного року там планували отримати 1,2 мільярдів доларів виручки. Торік сплатили 1,15 мільярдів гривень податків (без ПДВ). Тепер ці показники – нереальні.
Через блокаду маємо колосальні проблеми в енергетиці та металургії. 85 із 150 вугільних шахт лишилися на непідконтрольній території. Ми повністю втратили антрацитне вугілля, яке споживають 45% українських ТЕС і ТЕЦ. Якщо до початку блокади ми купували антрацит на українських підприємствах за гривні в еквіваленті 60 доларів за тонну, то сьогодні веземо його із США за 120 доларів.
Натомість дешеве вугілля Донбасу іде на ринок РФ. За даними тамтешньої Федеральної митної служби, у першому півріччі 2017-го з України до РФ поставлено 703 тисячі тонн антрациту. Причому у березні до РФ ввезли 94,2 тисяч тонн, а вже у травні – 161,3 тисяч. Імовірно, що копалини, вкрадені з українського Донбасу, далі переправляють у Чехію, Грецію, Болгарію…
Зрештою, саме блокада стала для ватажків ОРДЛО приводом націоналізувати близько 40 українських підприємств, які після 2014-го перереєструвалися на нашій території і сплачували тут податки.
Аби прорахувати ці та інші ризики ініціаторам блокади, вочевидь, бракувало системного погляду на ситуацію, що склалася по обидва боки лінії розмежування... Руйнування технологічних і виробничих ланцюгів є лавиною, здатною знести цілі кластери і галузі української економіки. За даними Держстату, індекс промислової продукції підприємств Донбасу станом на жовтень 2017-го склав 85,2% відповідного показника за минулий рік. За оцінками НБУ, реальні втрати Донбасу через блокаду для торгівельного балансу країни станом на грудень сягнули 1,8 мільярдів доларів і становитимуть ще близько 0,5 млрд доларів у 2018-му.
А загальні втрати, за оцінками експертів, можуть скласти для України 75 тисяч робочих місць з обох боків лінії розмежування, 3,5 мільярдів доларів виручки та 3,57 мільярдів гривень бюджетних надходжень.
Але наша найболючіша втрата – тисячі раніше лояльних до України людей. Блокада загострила соціальні взаємини. Порушено порозуміння значної частини українських громадян з обох боків лінії розмежування. Виробнича кооперація лишалася своєрідними "судинами", в яких пульсували економічні й соціальні інтереси мешканців України та її окупованих територій. Для людей, що опинилися на окупованих територіях, було важливо знати, що офіційно вони працюють на українських підприємствах і сплачують податки Україні. Таким чином вони попри все тримали із своєю країною зв'язок.
Початок блокади став формальною підставою для незаконної націоналізації. Через неї люди втратили роботу і можливості утримувати родини. Більшість націоналізованих заводів в ОРДЛО зупинилися. А, приміром, гірники шахти імені А.Засядька працюють тричі на тиждень. У таких умовах для 45 тисяч потенційних і реальних безробітних чи не єдиною можливістю заробітку є служба у незаконних збройних формуваннях "ДНР". Відтак, через нерозумні дії кількох десятків "блокадників" Україна посилила ворога – соціально, гуманітарно й військово.
Такі дії віддаляють від України громадян з окупованих територій, хоча мала би залучати їх у загальноукраїнське життя. Натомість країні бракує стратегічного бачення процесу реінтеграції територій. Яке насамперед полягає у забезпеченні лояльності людей до України.
Для цього потрібні соціальні, економічні та гуманітарні важелі. Законопроект про реінтеграцію не передбачає практичних механізмів комунікації з громадянами з того боку лінії розмежування.
В Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини вже наголосили, що ухваленому в першому читанні законопроекту "Про деокупацію Донбасу" не вистачає чіткості в питаннях захисту прав і свобод людини.Тож мусимо формулювати стратегію повернення окупованих територій. І запропонувати відповіді принаймні на три ключові виклики.
Перше. Яким чином відновити права громадян на неконтрольованих територіях, зокрема у частині пенсійних і соціальних виплат. Відповідь на цей виклик є вирішальною для пошуку лояльності до України. Окрім того, відновлення таких виплат є умовою надання Україні макрофінансової допомоги ЄС.
Друге. Як Україні не втратити остаточно економічний, кадровий і технологічний потенціал "націоналізованих" підприємств. Мусимо знайти перспективи відновлення там виробництва та оподаткування за українськими законами, аби, зрештою, зберегти промисловий комплекс усього Донбасу.
Третє. Як забезпечити громадянам з окупованих територій легальну зайнятість, аби уникнути їхньої участі у незаконних збройних формуваннях "ДНР". Маємо запропонувати дієві і доступні інструменти соціально-економічної інтеграції цих громадян з Україною. Доведено, що сплата людиною податків в український бюджет відновлює відчуття причетності до України.
Очевидно, що не має простих шляхів реінтеграції громадян непідконтрольних територій. Питання потребує суспільної дискусії. Цей допис – крок до громадського порозуміння по обидва боки лінії розмежування і – до відновлення цілісності України.
Читайте також: "Привиди" Донбасу чи громадяни України?