Згодний, це абсолютно не зрозуміти. Давайте я наведу приклад. Віце-прем’єр з питань Євроінтеграції Дмитро Кулеба заявив, що закликав НАТО розпочати офіційний розгляд заявки України на приєднання.
Цікаво: Переклав відповідальність на Зеленського: для чого Гончаруку епопея з відставкою
І сказав він це не деінде, а не засіданні спільної комісії Україна-НАТО 15 січня. "Нещодавня трагедія, яка сталася в Ірані, збиття нашого літака, продемонструвала, наскільки важливо для України мати ефективний обмін розвідувальними даними з НАТО", – повідомив Кулеба.
Дмитро Кулеба
Ви уявляєте? Поки ми тут нічого не знаємо, Україну намагаються приєднати до НАТО? А як же обіцянки провести референдум, запитати думку народу? Зрада!
Для того, щоб цю зраду розігнати тепер треба не так багато: кілька "псевдоекспертів" мають написати про це в Фейсбук, а потім ще зробити пару гучних заяв в ефірі телеканалів Медведчука. От і все. Адже заява справжня опублікована на сайті Кабміну.
Але, звісно, це брехня. Ніякого вступу в НАТО ніхто, насправді, не вимагав. А для того, щоб зрозуміти в чому фокус, як уряд пропонує боротися з подібними фейками і які в цьому небезпеки для свободи слова – читайте до кінця.
Маніпулювання інформацією
Почнемо з розвіювання міфу: ні в яке НАТО віце-прем’єр не просився. Пропонував лише приєднатися "до Програми розширених можливостей". Там мова йде лише про обмін розвідданими, крапка.
Але ж ви самі бачити, якщо подати тільки частину інформації, і дещо її перекрутити – враження складається зовсім інше. І це я вже не кажу про відверту брехню: типу розіп’ятих хлопчиків чи консервованих снігурів. Тобто за допомогою засобів масової інформації справді з легкістю можна маніпулювати суспільною думкою. І змушувати вірити людей у те, що треба, а не у те, як є насправді.
Різні фінансово-промислові групи або олігархи, як ми їх звикли називати, в подібні маніпуляції вкладають сотні мільйонів. За їх гроші телеканали та сайти знімають та публікують замовні матеріали – джинсу. За гроші вони відправляють так званих експертів на телевізійні ефіри.
Навряд чи ви колись про це думали: за які гроші живуть усі ці сотні експертів з усіх питань на світі, якщо вони цілими днями сидять в студіях каналів?
Але найбагатші люди країни просто створюють власні канали або купують вже чинні. Усе з однією метою – боротьба за вашу, шановні громадяни, прихильність. Щоб під час чергових виборів ви пішли і проголосували за того, кого вам покажуть з їх блакитних екранів.
А далі через таке от голосування народжується вплив олігархів на депутатів, міністрів і керівників державних підприємств. І саме звідси походить непереможна українська корупція.
Ви вже достатньо злякалися? Вже хочеться заборонити телебачення, газети і, напевно, найбільше інтернет. Логічне бажання. Але якщо це зробити, звідки ви дізнаєтесь про ту саму корупцію, про те що роблять депутати в Раді, про нові закони і найновіші модні тенденції? Якщо закрити усі ЗМІ, чиновники і політики просто з котушок зірвуться і вже ніхто не буде їх стримувати на шляху грабування країни.
ЗМІ
Журналісти, як відомо, це сторожові пси демократії, але з іншого боку це і потужна зброя в нечесних руках. Питання боротьби з дезінформацією або фейками, як їх зараз часто називають, стало актуальним в усьому світі. І Україна в цьому не унікальна.
Як зробити так, щоб засоби масової інформації виконували свою місію, але при цьому не несли загрози? Це питання, відповідь на яке сьогодні шукають ледь не в кожній демократичній країні світу.
Про новий законопроєкт щодо дезінформації
І от саме в цьому контексті презентований Міністром культури законопроєкт "Про протидію дезінформації" виглядає цілком логічно. Знаєте, що відбулося одразу після презентації? Усі так звані "правдоруби" і "експерти" почали розказувати про наступ на свободу слова. От до прикладу Андрій Портнов, колишній юрист Януковича, людина, яку вважають автором диктаторських законів 16 січня 2014 року так описує закон про дезінформацію. "Диктаторські закони, навіть, якщо їх десять до купи скласти, не дотягують до цього закону", – заявив Портнов.
Андрій Портнов
Як кажуть багато моїх колег: якщо Портнов щось критикує, то річ хороша – треба брати. Але давайте не будемо поспішати: права людини, а право на свободу слова одне з фундаментальних прав людини, – це така річ, яку можна легко втратити і дуже складно потім за неї боротися. Давайте просто уважно глянемо, що ж там пропонують у тому законі? Про що він?
Міністр культури Володимир Бородянський та його заступник Анатолій Максимчук 17 січня презентували цей закон. Пропонують наступне: створити на державному рівні посаду уповноваженого з питань інформації. Ця людина повинна відстежувати інформацію сама і приймати звернення від усіх громадян України про те, що ті чи інші джерела розповсюджують фейки.
Володимир Бородянський
Уповноважений матиме можливість перевіряти правдивість опублікованих матеріалів. І у разі, якщо виявить брехню – звертатись до осіб, які її розповсюдили, з вимогою спростувати. А якщо спростування не буде – звертатись до суду.
Якщо ж суд вирішить, що уповноважений правий – винних штрафуватимуть на чималі гроші: від понад чотирьох мільйонів гривень до майже десяти. А якщо мова йде про групу осіб, наприклад, редакцію, яка розміщує дезінформацію на замовлення і за гроші – їх можуть навіть ув’язнити.
На перший погляд логічно. Але варто сказати, що є інша сторона медалі. Часто визначити правду оприлюднили чи брехню – не просто. Тому у багатьох журналістів з’явилося занепокоєння, що влада може зловживати цією нормою і притягати до відповідальності неугодних журналістів.
Побоювання теж логічне. Що там далі? Кажуть, що в цілому у суспільстві низький рівень медіа грамотності. Тобто громадяни на перший погляд не можуть визначити де правда, а де брехня. Я багато років працюю журналістом і теж часто не можу з першого погляду.
Як вирішення, пропонують ввести додаткові курси медіаграмотності у школі. А крім того, пропонують встановити знак якості, який буде присвоюватись українським медіа.
Саме він має показати глядачам і читачам, що ЗМІ має авторитет правдивого видання. Але хто його буде видавати? Можна добровільно звернутись до однієї з незалежних організацій і отримати індекс довіри. Але що це за незалежні організації? Сьогодні в Україні таких немає, на жаль.
Цей закон передбачає, що вони будуть створені, пропонується навіть механізм створення. Хоча автори визнають, що він потребує вдосконалення.
Що відомо про прескарту
До речі, саме ці організації мають видавати і прескарту – це журналістське посвідчення, документ який підтверджує, що людина працює журналістом. Саме цей документ дозволяє працювати в місцях з обмеженим доступом: кабмін, рада або зона бойових дій.
Зразок прескарти
Але організацій, які мають видавати цей знак якості та ці національні прескарти – не існує. У нашого брата журналіста, як і в цілому по всій країні: де два українці – там три гетьмани. За майже 30 років незалежності так і не була створена жодна справді незалежна журналістська спілка, яка б могла виступати від імені усього нашого цеху.
Є чимало об’єднань, але жодне з них не користується абсолютним авторитетом. І де гарантія, що нова організація не потрапить під вплив тих самих олігархів чи чиновників і не стане черговим інструментом цензури? Ніхто не може дати такої. І в цьому ще одна небезпека.
Як боротимуться з анонімними публікаціями
Пропонують боротися з анонімними публікаціями. Це особливо актуально в останні місяці, коли безіменні телеграм-канали плодяться, як гриби після дощу. І на кожному щодня публікуються десятки повідомлень з інформацією, яку ніхто не може перевірити.
Що з цим робити, якщо анонімний канал створено у тому ж Фейсбук чи Ютуб? Навіть з’ясувати не можна, хто публікує інформацію. Але вона може завдати чималої шкоди. Автори закону пропонують ось такий варіант: великі компанії, які працюють в Україні, мають мати тут своє представництво.
Якщо на їх платформі з’являється дезінформація вже саме ці компанії мають відповідати за її видалення чи спростування. Теж логічно. Але це знову ж таки інструмент, який може бути використаний у боротьбі з неугодними медіа.
У законопроєкті є ще чимало ініціатив. Усі вони нібито потрібні і мають розв’язувати нагальні проблеми. Але кожна з них викликає і занепокоєння: чи не буде це використано проти свободи слова у боротьбі за безпеку?
І радує у цій історії те, що законопроєкт ще не став фінальним. До речі це ледь не перший законопроєкт, на моїй пам’яті, який так презентують. Зазвичай подібні ініціативи проходять по тихому і на сполох можна бити тільки в останній момент. У цьому ж випадку автори окремо наголошують. "З цієї презентації ми починаємо публічне обговорення, яке триватиме протягом місяця".
Презентація проєкту "Про протидію дезінформації"
І усі хто має ідеї, чітке розуміння, як вдосконалити проєкт можуть запропонувати їх і докластися до збереження свободи слова і забезпечення національної безпеки одночасно.
Як боротися з фейками
Як по мені, вводити відповідальність за зміст матеріалів правда там чи ні – помилкова стратегія. Мені здається, що треба розв’язувати питання з джерелами фінансування ЗМІ. Якщо збиткові медіа, що підтримуються олігархами втратять незаконні джерела фінансування – вони просто зникнуть як феномен.
Адже уся ця небезпечна брехня, яку ми постійно чуємо з усіх сторін кимось таки фінансується. Як ви бачите самі, захищати інформаційний простір треба, і ось один приклад чому.
Якісь журналісти будуть збиратися і визначити, хто говорить правду, а хто ні. Таке міністерство правди,
– заявив Портнов.
Під час презентації чітко наголошувалось, що якісь журналісти, які повинні об’єднатися в організації, от ті самі про які я говорив раніше, не будуть "визначати правду".
За новим законопроєктом роль журналістів буде ось у чому. Ці організації за задумом Мінкульту мають видавати "знак якості", прес-карти, надавати захист і правову допомогу журналістам, слідкувати за дотриманням журналістами етики. А не визначати, чи правду ті говорять. А боротись з фейками має уповноважений з питань інформації через суд. Але навряд чи Андрія Портнова це цікавить. Він живе у своїй реальності.
Читайте також: Гончарук не має бути прем'єром: що задумала "група Коломойського"
А тепер підсумуємо: дезінформація – це справді небезпечно, тим більше в умовах війни. Але якщо боротися з неї бездумно – можна наробити біди. Уряд виступив з ініціативою врегулювати на рівні закону відповідальність за дезінформацію. Розробили законопроєкт. Як на мій розум, ініціатива потребує доопрацювання і, на щастя, така можливість є.
Сьогодні я розповів вам про внутрішню кухню журналістського цеху, але ви точно маєте знати, що проблема свободи слова – це не тільки про журналістів, бо без вільних ЗМІ не буде і вільної України.