Ба й більшовики, які прийшли на зміну царату, точнісінько так само з великою підозрою ставилися до всього українського й вбачали в ньому загрозу. Так, навіть у піснях, які могли "розпалювати націоналістичні настрої" в народі. 24 Канал за підтримки бренду KOBLEVO розбирається, як "Щедрик" став саме тією культурною зброєю, яка розпалила ненависть більшовиків, які вирішили помститися її автору та вбити композитора.
Читайте також 300 українських спартанців: правда та міфи про героїв Крут
Як і коли Леонтович створив "Щедрика"
Понад сто років у світі найпопулярнішою різдвяною піснею є український "Щедрик", створений українським композитором Миколою Леонтовичем. При цьому сам він не вважав себе композитором, а радше обробником українського фольклору. Причому цінував його настільки, що практично кожне своє аранжування переробляв по 20 разів та прагнув довести до ідеалу.
Український композитор Микола Леонтович / Фото Shutterstock
Прагнув – і доводив. Природно, що його твори набували шаленої популярності – вже знані у народі композиції після обробки Леонтовича набували виразності, насиченості, гармонії, грали дисонансами й глибоко розкривали музичні образи.
Виконали "Щедрик" Леонтовича вперше 25 грудня 1916 року в Київському університеті. Керував хором Олександр Кошиць, і, як кажуть історики, саме він замовив композитору цей твір. Точніше кажучи, переконав "витягнути із шухляди", оскільки як і з іншими творами, зі “Щедриком” композитор працював майже 20 років.
Леонтович використав за основу дохристиянську пісню, яку виконували на початку нового року – за давнім календарем, це відбувалося навесні. Пізніше звичай щедрувати прижився у циклі християнських різдвяних свят. А от аранжування Леонтовича перетворило "Щедрик" у складний хоровий твір, і вже після першого виконання успіх "Щедрика" був надзвичайний!
Леонтович використав за основу текст дохристиянської пісні / Фото Shutterstock
Як "Щедрик" став інструментом культурної дипломатії
Під враженням від "Щедрика" глава Директорії УНР Симон Петлюра наказав створити Українську республіканську капелу та відправив її на гастролі за кордон. Робилося це не просто тому, що Петлюра любив співи – а для того, щоб прорвати інформаційно-культурну блокаду, яку більшовики намагалися влаштувати всьому українському. Капела ж популяризувала у світі українські пісні, щоб довести просту істину: Україна – не Росія.
Капела з 1919 до 1924 давала концерти у кращих залах 17 країн – Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії, США, Мексики, Бразилії, Аргентини, Уругваю, Куби та Канади. Серед усіх композицій, які виконував колектив, "Щедрик" Леонтовича, безумовно, грав головну скрипку – як символ українського культурного спротиву.
Капела з 1919 до 1924 давала концерти у кращих залах світу / Фото Shutterstock
Якщо раптом у когось ще є сумніви, наскільки болючим це був удар для більшовиків, і наскільки важливим було питання нищення навіть спогадів про українську культурно-політичну діяльність, погляньте-но бодай на один із сотень тисяч фактів: 1945 у Празі, коли радянські війська вигнали німців, спецслужби серед пріоритетних завдань мали не допомогу місцевим, не виявлення шпигунів, а пошук і вилучення матеріалів про виступи Республіканської капели зі "Щедриком".
Не дивно, адже у 1922 році український "Щедрик" став всесвітньо відомою різдвяною мелодією – завдяки аудіозапису концерту у Карнегі-холі в Нью-Йорку. І до її автора Леонтовича прийшло б світове визнання, плодами якого композитор міг користатися ще багато років, як і творити іншу геніальну музику. Але за кілька місяців до цієї події його вбили більшовики. Причому організували для цього цілу спецоперацію.
Як і чому більшовики вбили Леонтовича
Чим же "завинив" Микола Леонтович перед більшовиками? Цей чоловік був активним українцем – працював у Міністерстві культури УНР, був членом синоду Української автокефальної церкви (а ще й був сином священника), писав сильну духовну музику та музику з українськими національними мотивами, яка швидко розходилася у народі. Більшовики ж як ніхто розуміли силу пропаганди, а метод боротьби з тими, хто їм заважав, завжди був тільки один – терор.
23 січня 1921 року Леонтович гостював у батьків у селі Марківка на Поділлі. Під вечір попереднього дня до садиби візник із сусіднього села привіз чоловіка років 20, який представився чекістом. Він заявив, що переночує у Леонтовичів, бо має справи "у боротьбі з бандитизмом". А зранку застрелив композитора з обріза, пограбував будинок і втік. Здавалося б, "кримінал", та так його влада й списала – на "якихось бандитів".
Багато чого не сходиться у цій історії. Відкриті у 90-х роках архіви КДБ засвідчили, що вбивця – Афанасій Грищенко – дійсно був агентом ЧК. Причому на службу його взяли у грудні й зразу доручили таємне завдання та видали "відрядні" у 5000 рублів – доволі значну на той час суму. Є також свідчення, що Грищенка бачили за тиждень до вбивства у селі – наче він вивчав майбутнє місце злочину. І ще одна важлива деталь: фуру з награбованим вбивця просто кинув за селом.
Історики кажуть, що перші чекісти справді були бандитами, яких взяла собі на службу більшовицька влада. І при цьому дозволила їм робити будь-що проти тих, кому не довіряла. Український геній Микола Леонтович був далеко не першою жертвою червоного терору, який тільки зароджувався. Далі творилися ще страшніші речі, але це вже зовсім інша історія.
"Щедрик" чи Carol of the Bells
На знаменитому концерті у Карнегі-холі 5 жовтня 1922 року був американець з українським корінням Пітер Вільговський. "Щедрик", очевидно, запав йому в душу надовго, і, зрештою, у 1936 він написав англійську версію тексту. Нині, мабуть, немає у світі людини, яка не наспівувала на Різдво Carol of the Bells.
У 1922 році український "Щедрик" став всесвітньо відомою різдвяною мелодією завдяки концерту у Карнегі-холі в Нью-Йорку / Фото Shutterstock
Сьогодні знаємо понад тисячу варіантів "Щедрика". Почути впізнавану мелодію можна у фільмах та рекламі, її співають діти й дорослі, окремі виконавці, гурти й хорові колективи. При цьому тривалий час люди й не здогадувалися, що автор музики – український композитор: прізвище Леонтовича немов зникло, до чого дуже доклала руку радянська пропаганда. На щастя, історичну справедливість давно вдалося відновити – тепер слово "Щедрик" та ім'я творця цієї композиції знають усі.
Історія "Щедрика" та смерті Леонтовича – це не тільки трагічне нагадування, як далеко підуть вороги, щоб придушити українську ідентичність. Це також історія про роль мови, культури й музики у формуванні української нації та державності. Історія, яку ніколи не можна забувати.