Народив цей пост великими муками. Мав з’явитись ще два дні тому, але, на жаль, а можливо, і на щастя, в мене пропав інтернет вдома, чим вкотре підтвердилась моя криворукість: так роздовбав штекер, через який подається життєво важливий для мене інтернет, що доведеться купувати новий. Наївний, вирішив блог написати в напівлежачому стані, а потім знову вставити шнур у ноутбук – повернувся і свої писаки нема як опублікувати. Після дводенних махінацій із поїздкою разом із комп’ютером до дівчини, вдалось перекинути мені на пошту. Зарплати не тоді ще не дали, тому сісти в «кафешці» і скористатись «вай-фаєм» не вийшло.
Кінець серпня – початок вересня став для шанувальників укранського боксу справжнім тортом, в якому найсмачніша середина припаде на 11 вересня, коли у Франкфурті Володимир Кличко вийде на ринг проти Самюеля Пітера. До бою-реваншу на «Комерцбанк-Арена» довелось розминатись вишуканою боксерською випічкою, яка за смаковими якостями, думаю, не поступиться поєдинку Кличко-Пітер ІІ. Менш імениті українці із 28-го черпня по 4-е вересня виходили в ринг і що приємно, усі три поєдинки відбулись на території України. Тішить не лише те, що заради Сенченка до нас приїхали світові зірки Фредді Роач та Майкл Баффер, але й сам факт, що протягом одного тижня можна було побачити на власні очі справжні боксерскі шоу. Звичайно, я на них не був, але за тих, яким це вдалось зробити дуже радий. )
Трансляція «Інтера» боїв Сенченка та Макса Бурсака, про поєдинок якого буде розписано детальніше, приємно здивувала чого не скажеш про «Перший Національний» і поєдинок Сидоренка на Майдані.
Відчуття, що Україна незабаром перетягне ковдру європейського боксерського центру в Німеччини. Можливо, це лише мрією і залишиться, але факт такий: США, Німеччина, Мексика, Британія і Україна зараз найактивніші в боксерському світі. За частотою провдення поєдинків звичайноми поступаємось, але в своєрідну ТОП-5 входимо без сумніву, здебільшого, авдяки великій кількості українських боксерів, яким із кожним роком стає все легше пробиватись до «великого боксу».
Останнім шаматком перед смачнющою серединою жовто-блакитного боксерського торта Кличко-Пітер, став суботній вечір у Дінпропетровську, в якому головною подією було протистояння між Максом Бурсаком та Брайаном Вера.
Бій проти на два роки старшого американця (28) мексиканського походження був для українця черговою сходинкою до мрії будь-якого боксера – шнасу стати чемпіоном світу. Вера до Бурсака втиг зазнати чотири поразки і що цікаво усі ці поєдиники відбувались у різних вагових категоріях. Тіло Брайана дозволило погратись із вагою і в поєдинку із українським «Тайгером». В червні Вера бився в рамках суперсередньої ваги, а проти Бурсака вийшов в середній. А як відомо, будь-яка згонка чи набирання ваги впливає на функціональні можливості.
Розписувати бій по секундах не буду, адже краще раз побачити, ніж читаючи, уявляти як це було – в неті є чимало записів цього поєдинку. Спробую поисати те, що мені після подвійного перегляду потрапило в око.
Атака. Відчуття дистанції, з яким народжується, а не здобувають, у Макса на високому рівні. Зважаючи на те, що габарити та відповідно розмах рук у Вери більший, Бурсаку не було інших планів на бій, як проводити поєдинок на середній та близькій дистанції. Все те ж відчуття дистанції та швидкість як і ручна та ножна і зробили поєдинок. Повільніший Вера просто не встигав за ударами українця із напівзігнутих у лікті рук. Проходили нерідко класичні двійки та праві кроси через руку. Здавалось, що після деяких бомб заокеанський гість все ж таки впаде на настил рингу, але його голова встигала все амтизовувати після чого він посміхався і світив своєю білою капою. Щоб там не казав Бурсак після поєдинку, не через вказівку тренера Макс не відправляв Веру в нокаут – до цього за 20 поєдинків українцю із гіршими бійцями вдалось виграти лише 8 поєдинків достроково.
Якби у Вери був джеб. Насторожує те, що роти більших боксерів, як правило намагаються пробити по корпусу, щоб суперник опустив руки і тоді вже нанести акцентований удар у голову. В поєдинку проти Вери цього у Макса взагалі не було видно, можливо через те, що американець пракично не прикривався. До речі, у цю ж суботу в Кельні Марко Хук після 14-місячної перерви виграв поєдинок у Лоренцо, протримавши суперника увесь бій на джебі. Що буде робити Макс із таким стилем ведення бою, адже пробратись через джебовий бар’єр повз завдяки «веривській тактиці» буде надскладно.
Витривалість. До четвертого раунду Макс вкладався у кожен удар так, ніби це останні хвилини поєдинку і йому програючи в суддівських записках нічого не залишається, як відправити опонента в нокаут, аби виграти бій. Така активна робото не могла не зіграти своєї ролі і в 4-у раунді українець вже не виглядав таким свіжим. Щоправда, не надто активні дії Вери, дозволили відпочити Максу і вперше на профі-рингу провести 12 раундів.
Точність. Якщо була помітна швидкіть і відчуття дистанції, то точність у Макса шкутильгала. Якби такі удари по відкритому обличчі припадали точно під вухо у підборіддя чи інше вразливе місце, Вера би опинився в нокауті вже у 2-у раунді, але компенсувати відсутність у своєму арсеналі нокаутуючого удару тоінисті і різкістю не вдалось.
Бий як Алі. У сьомому раунді я побачив те, від чого у мене перед телевізором відвисла щелепа – я таке бачив у боях самого Алі. Вера пішов в атаку і скориставшись черговим промахом по цілі у виконанні американця, Бурсак зробивши крок назад вистрілив з лівої, після чого викинув правий боковий, а потім ще раз лівий на відході. Це була просто вершина боксерської майстерсності – три удари на відході і всі у ціль (!). В принципі, в контр-атаках Бурсак набагато краще виглядав, ніж в атаках і це доводить, що українець зможе успішно працювати у ринзі другим номером. А атка якість із такими хлопцями як Штурм, Сільвестр, Пірог та Мартінес ще й як стане в пригоді.
Захист. Недостатньо лише прикривати своє обличчя рукавичками і відходити назад. Коли сили із кожним раундом покидають тіло, то і вищезгадана тактика захисту стає дуже уразливою. Бурсак дуже рідко рухався в сторони як і всім корпусом так і головою, що й призвело до пропущення розмашитих ударів у другій половині поєдинку. Серед великих плюсів: українець після пропущеного удару не втрачає концентрації і не починає шарахатися від будь-якого руху свого суперника.
Ось таким він мені здався Бурсак. Можливо, я помиляюсь, а можливо в дечому і правий. Дізнатися зможу незабаром. Наступна мета Макса – чемпіонський титул і скоріш за все, українцю доведеться битись за пояс WBO, в рейтингу якої він стоїть дуже високо. Суперик Дмітрій Пірог - коли команди остаточно домовляться, то й спробую описати що із себе представляє новоспечена зірка наших сусідів.