Це через те, що братів наших менших там вбивають, щоб "гартувати дух бійця". Принаймні так це називають у Гватемалі.

До теми "Зелені берети": як бійці США пошили в дурні найстрашнішу в'язницю В'єтнаму

Вони не їдять, не сплять по кілька діб, але при цьому залишаються у змозі виконати будь-які завдання інструкторів. Гватемальських командос вважають найсильнішими, найкривавішими й найжорсткішими в регіоні.

Їх вчать виконувати операції на землі, у повітрі та під водою. Створені для вбивства, а не захоплення в полон. Крило сил спеціальних операцій армії Гватемали, або ж як їх ще називають – Kaibil.

Бійців Kaibil на тренуваннях вчать всіх необхідних навичок і технік, аби кожен міг виконати завдання незалежно від того наскільки жорсткими будуть умови. Під час місії потрібно забути, що таке можливості вашого тіла і працювати більше, ніж на межі. Ніколи не відступати,
– Джордж Васкес, боєць Kaibil.

Підрозділ Kaibil з'явився в країні на початку грудня 1974 року. Точніше, їхній тренувальний центр, з якого й мали вийти добре натреновані бійці. Із самого початку планували створити незалежне відомство, яке могло б спеціалізуватися на специфічних завданнях. У випадку Гватемали – специфіці протистояння партизанським загонам у джунглях.

Бійці регулярної армії із такими завданнями справлялися не найкраще, м'яко кажучи. Вони погано знали місцевість та особливості ведення бою в густих заростях. Відповідно, ставали легкою мішенню, коли мовилось про засідки.


Kaibil протистояли партизанам у джунглях / Фото Reddit

Крім того, партизани розставляли в джунглях намети та міни. Без навичок розмінування та пошуку таких смертельних іграшок – навряд чи вдасться добитися успіху в бою. Через це початковим завданням бійців Kaibil було навчитися воювати в таких умовах. Їх закидали в густі джунглі й вчили виживати, шукати їжу, знаходити ворожі пастки, знешкоджувати та розставляти власні.

Спецпризначенців навчали вести бій в різних місцевостях. Комплексний підхід до справи подарував країні підрозділ, який сьогодні сміливо можна порівнювати із найсильнішими підрозділами світу як от французький GIGN, британський SAS чи американський SEAL.

Над створенням тренувального курсу Kaibil працювали люди із 6 різних підрозділів та родів військ. Не дивно, що ці хлопці вміють все. Назву, до речі, обрали символічну.

"Історія каже нам, що за часів конкістадорів був такий солдат Кайбіл Балам. Він був воїном, який протистояв загарбникам до останнього і його так і не вдалося упіймати. Він добре знав, як правильно воювати проти конкістадорів", – сказав боєць Kaibil Де Леон Лексус.


Kaibil брали участь у миротворчій місії ООН / Фото Monusco

На початку 1960 років у Гватемалі спалахнула громадянська війна, яка тривала довгих 36 років і забрала більше ніж 200 тисяч життів. Все почалося із невеликого повстання військових, яке переросло у бойові дії, а згодом і в партизанське протистояння.

Ті військові, яких не влаштовував політичний лад в країні, перебралися в ліси, де формували невеликі загони. Мала кількість людей і грамотний поділ на групи дозволяв влаштовувати диверсії на урядові сили. За кілька років партизани добре осіли в джунглях і почувалися там як риба у воді.

Армія Гватемали зіткнулася із тим, що вже не могла нормально протистояти опозиції. Так почалося створення Kaibil – бійців, які мали б покласти край війні. Через 14 років після початку громадянської війни на світ з'явився підрозділ, який пішов у бій проти партизанів.


Командос відрізнявся жорстокістю / Фото Pinterest

Kaibil були жорстокими і не жаліли нікого. Хоч зараз влада намагається відбілити репутацію бійців, щоб змити з них плями минулого – тоді з середини 1970 і до середини 1990 років Kaibil в методах не перебирали. У них було одне завдання – покласти край війні за будь-яку ціну.

"Ви можете бути упевненими в тому, що всі люди, які пройшли тут тренування, дотримуються простої істини – віддати своє життя, за свою країну і за своїх громадян. Цих солдат створили для захисту людей. Звідси випливає, що нелогічно звинувачувати їх у нападах на громадян Гватемали", – зазначив боєць Kaibil.

От тільки розслідування кажуть інакше. З 1976 по 1996 роки лише бійці Kaibil причетні до понад 6 тисяч страт по всій країні. Більше ніж 150 тисяч людей зникли безвісти. Вони убивали цивільних, катували їх з метою отримати інформацію, а замість того, щоб ув'язнювати партизанів – розправлялися із ними на місцях.

Звинувачувати їх у перевищенні своїх повноважень безглуздо. Їх вчили вбивати. Вся підготовка такого командос націлена на те, щоб за потреби він убив не вагаючись. Та й до того ж бажання урядових сил покінчити із партизанами теж відіграла свою роль.


Гватемальці боялися Kaibil / Фото U.S. Marine Corps

Бажання убити не з'явилося просто так. Такими вже були накази керівництва. Якщо кайбілівець не виконає наказ – то він і сам може стати жертвою. І хоч край війні все ж вдалося покласти (обидві сторони уклали мир) страх гватемальців перед кривавими Kaibil нікуди не зник. Принаймні тоді, у 1996 році.

"Скільки різанин вони влаштували. Скільки чоловіків убили, жінок, дітей. Це вони відповідальні за встановлення у Гватемалі культури смерті й страху. І вона нікуди не зникне, адже про неї завжди нагадуватиме військова присутність, окуповані території та пам'ять про тих, кого з нами вже немає", – сказав дослідник Аміл Кармендес.

Хоч після громадянської війни, бійці Kaibil дещо змінили підходи до виконання завдань, страх все одно залишився. Наприклад, вони перестали влаштовувати розправи над цивільними, а навпаки допомагати їм, коли потрібно. Стихійні біди, ДТП і так далі – Kaibil почали кидати й такі завдання. Можливо, щоб продемонструвати, що бійці дійсно змінилися і потреби у каліцтвах більше немає.


Спецпризначенці виконували різні завдання / Фото Cpl. Daniel A. Negrete

Однак із закінченням війни у Гватемалі почалося нове протистояння – наркотичне. На ринок побитої горем країни прийшов новий ворог – мексиканський картель Лос Сетас. Одне із найбільших і найпотужніших наркоформувань країни.

Закріпитися у Гватемалі вдалося доволі швидко – люди, які брали участь у війні знаходили у психотропах розраду, а де наркотики – там і кров. Таке не сподобалося уряду і президент країни оголосив війну проти наркотиків. Бійці Kaibil стали головним ударним інструментом у протистоянні. Наркоторговців, дилерів та членів картелів у полон дозволяли не брати, тому злочинців убивали на місці.

Тепер ця нова армія миру зіткнеться з ворогом, можливо, набагато могутнішим за того, з яким ми стикалися багато років. Мовиться про наркоторговців та злочинців, які хочуть роз'їсти країну. Вони краще озброєні, оснащені та навчені, ніж вороги, з якими нам доводилося стикатися в минулому.

Альваро Арсу

Президент Гватемали (1996 – 2000 роки)

Найкраще екіпірування та досвід війни у Мексиці – це ще не кінець. Картель Лос Сетас у зв'язку із продажем кокаїну мав багатомільйонні прибутки. Крім підкупу високопосадовців, політиків, місцевих поліцейських та армійців, вони спромоглися купувати й бійців Kaibil.

Скільки точно перейшло в ряди злочинців невідомо, але рахувати точно можна десятками. Переважно це були люди, яким не вистачає грошей, вони вже були у відставці чи покинули службу через певні обставини. Та й до того ж Лос Сетас дарував їм повну свободу дій. Kaibil убивали для них ворогів. Словом, робили те, для чого й були створені.

Урядовим командос, назвемо їх так, у такому випадку було набагато важче протистояти фактично самим собі. Вони воювали із бійцями, з якими разом проходили відбір, тренувалися і брали участь у битвах. Це було важко не лише фізично, але й морально також. Однак, правила у Kaibil прості: відступився – будеш страчений.

Є, звичайно, люди, які переходять на темний бік і займаються незаконною діяльністю. Це дуже сумно і постійно болить. Адже одного разу вони були одними із нас. Частиною нас,
– зазначив боєць Kaibil.

Тепер про тренування гватемальських командос. Потрапити на курс відбору може будь-хто віком до 28 років, там все добровільно. Зовсім інша справа – витримати усі випробування. Адже бійців Кайбіл гартують у трьох площинах: земля, вода, повітря.

Окрім стандартних методів перевірки фізичної підготовки, великий акцент роблять на витривалості кожного кандидата. Не важливо, наскільки сильне у тебе тіло, чи маєш ти гору м'язів, чи, можливо, знаєш кілька іноземних мов та IQ вище ніж середнє. Якщо ти можеш пройти всі випробування, як фізичні, так і психологічні – ти гідний називатися Kaibil.

Читайте також Залишила дітей в монастирі, щоб стати шпигункою: як Одетті Галловс вдалося обдурити нацистів

До слова, на першому ж етапі відбору інструктори визначають, кого на які напрямки розподілити: штурмова група, інженери, снайпери тощо. Загалом, штурмовикам найважче. Їх змушують днями й ночами бігати в багнюці, в лісах, потім відточувати навички стрільби.

Заморивши кандидата фізично, перед ним ставлять завдання. Якщо виконав – проходить далі. Якщо ні – доведеться покинути лави Kaibil. Оскільки прихід на службу добровільний – у будь-який момент можна відмовитися від курсу і припинити страждання, але з однією умовою. Якщо кандидат вирішує піти – з ним прощаються назавжди.

Найважче на першому тижні навчання. Інструктори намагаються вводити кандидатів в максимально екстремальні ситуації. Так вони перевіряють слабкі сторони кожної людини. Це дуже важкий курс,
– розповів боєць Kaibil.

І чим далі – тим гірше. Виснажливі фізичні вправи не обмежуються самими лише відтисканнями й пробіжками. Є також марш-кидок на 52 кілометри. Курсантам заборонено спати, пити і їсти поки не дійдуть до точки призначення. Єдина їхня їжа і вода – це те, що вони можуть знайти в джунглях дорогою до точки призначення: коріння рослин, ягоди, а білок забезпечують жуки, черв'яки й змії, з води – роса.

Всіх Kaibil вчать як її правильно збирати, щоб отримати якомога більше рідини. Не вдається нормально поїсти навіть після того, як марш-кидок закінчується. Упродовж всього курсу курсанти мають менше ніж 3 хвилин на обід. Зате їсти змій у перервах між заняттями можуть скільки завгодно.

Зверніть увагу Створення радянської атомної бомби: як РДС-1 стала цілковитою копією розробки США

Під час курсу підготовки майбутні Kaibil постійно убивають тварин. Таким чином інструктори виховують у них безжальність. Один з прикладів – убивство курки, качки чи гусака. Птаху потрібно відгризти голову, після чого з'їсти сирого м'яса і запити кров'ю.

У школі підготовки, яку ще іменують пеклом, вважають, що саме таким чином і виховуються інстинкти убивць у цих командос. Коли вони потрапляють у глухі джунглі – не пропадуть.

Про спецпризначенців Kaibil – дізнайтесь у повному випуску програми.