Провідну роль у розподілі комітетів відіграв флагман коаліції, Блок Петра Порошенка, і меншою мірою – “Народний фронт”. Саме від домовленостей цих двох фракцій залежала тональність перемовин і прізвища претендентів на головування у комітетах.
Знову, як у випадку з голосуванням за уряд, БПП вирішив одним пакетом проголосувати за призначення усіх голів комітетів та їхній склад. Прізвища претендентів напередодні голосування узгоджувалися всередині фракції БПП, між БПП і “Народним фронтом” та лідерами коаліції протягом усього дня.
Перемовники не дійшли згоди щодо того, хто очолить комітети з питань будівництва, містобудування та ЖКГ, а також з питань регламенту та фінансової політики і банківської діяльності. Цю ділянку роботи парламентарі залишили до наступного вівторка, коли буде продовжена сесія ВРУ.
За цю постанову проголосували 249 депутатів. Після чого в залі парламенту відбулась штовханина між позафракційним Володимиром Парасюком та депутатами з БПП. Як зазначив сам Парасюк, він емоційно висловився у бік нардепів з пропрезидентської партії, які проголосували за цю постанову.
На думку окремих нардепів, ця постанова містила кілька неприйнятних речей. По-перше, у постанові в трьох вище згаданих комітетах не було вказано голів, замість цього – порожні графи. Тому депутати проголосували фактично за будь-яке прізвище, яке можна буде вписати після голосування. І це створює площину для маніпуляцій та підкилимних домовленостей. По-друге, інших депутатів обурив той факт, що до складу комітетів увійшли колишні регіонали, які голосували за “диктаторські закони” 16-го січня.
Президент у Раді
Негативним явищем для сучасного українського парламентаризму є втручання Президента Петра Порошенка у роботу своєї фракції. Є факти, коли Президент виступає внтурішньофракційним ньюзмейкером та оголошує прізвища осіб, які будуть очолювати комітети. Тобто виходить, що президент не лише хоче бути присутнім на засіданні своєї фракції, але й безпосередньо впливати на усі призначення в комітетах.
Втручання Президента у законодавчу владу, а саме таку оцінку можна дати цьому явищу, порушує баланс сил між президентською вертикаллю (де є своя сфера впливу і відповідальності) і законодавчою владою.
Президент бажає контролювати та відслідковувати “бродіння” у своїй фракції. Оскільки до складу БПП увійшли різні групи депутатів, що мають подекуди абсолютно протилежні інтереси.
Своїми діями президент показує, що депутати від його блоку не здатні самостійно працювати і є лише виконавцями волі гаранта.
Комітетські баталії
Гарячі дискусії відбувались практично щодо всіх комітетів. Радикал Олег Ляшко наполягав лише на одному: очолити бюджетний комітет. Але його колеги по коаліції не дослухались до нього і віддали комітет представнику “Народного Фронту” Андрію Павелку.
Очолити комітет з нацбезпеки і оборони мали бажання Семен Семенченко з “Самопомочі” і Сергій Пашинський з “Народного фронту”. За квотним принципом комітет мав відійти до фронтовиків. У якості компромісу Семенченко став першим заступником цього комітету і пообіцяв створити спеціальну комісію, що контролюватиме діяльність Міноборони.
Представники Опозиційного блоку мали надію, що отримають, згідно з квотним принципом, контроль над трьома комітетами. Проте наразі не отримали жодного. До останнього вони сподівались, що коаліція віддасть їм бодай регламентний комітет. Але з великою вірогідністю він дістанеться позафракційному “свободівцю” Юрію Левченку.
Варто згадати, що у проголосованій постанові щодо парламентських комітетів немає призначень трьох голів. Це залишає провідним партіям коаліції відкритий шлях до кулуарних бізнес-домовленостей з різними парламентськими групами, у тому числі із колишніми регіоналами – віддати їм комітети в обмін на певну лояльність.
Дмитро Бобрицький