Таку думку озвучив блогер Павло Казарін для видання "Крим Реалії".
"Одностороння комунікація тут не працює: мало вважати "своїм" когось — важливо, щоб цей хтось точно так само ставився до тебе. Для голландця, бельгійця чи француза — ми не свої. А Волноваха і Дебальцево — це навіть близько не Брюссель. Тому що Брюссель — це перший світ, а ми — десь між третім і другим", — переконаний автор.
Він наголосив, що аби змінити уявлення європейців про Україну, з 1991 року українці нічого не зробили. Наприклад, не проводили реформ, як сусіди-поляки, а лише "доїдали радянський спадок".
Читайте також: Європарламент присоромив українських нардепів
Співпереживання Києву — за залишковим принципом. Воно можливо, коли вдома все добре. А коли вдома вибухи і кров — то ніхто не буде заглядати через паркан до сусіда. Особливо якщо він живе на сусідній вулиці в неблагополучному кварталі,
— додає Казарін.
Аби стати для Європи "своїми", переконує автор, українці самі повинні цікавитися хоч чимось, що виходить за межі українсько-російського рівняння.
"Коли у нас буде не тільки країна, але ще і держава. Коли ця держава буде простором для розвитку власного населення, а не для його деградації. Коли ми, нарешті, вирвемося з усього того похмурого болота, в якому борсаємося останні чверть століття. Тоді співчуття Києву, так само як і бажання йому допомагати, будуть такими ж, які за замовчуванням отримує Брюссель", – резюмує автор.