Про це в ефірі 24 каналу розповів боєць Сил спеціальних операцій ЗСУ та бойовий медик Олександр Ябчанка.
Важливо Ювелірне влучання: українські захисники накрили базу окупантів в Херсоні, – Хлань
За його словами, з людьми, які якими він зараз воює, до повномасштабного вторгнення їх повʼязувала активістська дільність.
Вони мої близькі друзі. Напевно, найважче було усвідомлювати, що від мого рішення може залежати безпосередньо життя кожного з них. Тому я максимально намагався з цим собі дати раду,
– зазначив Олександр Ябчанка.
"Як викладач, я одразу взявся вчити своїх друзів тому, як дати собі допомогти. Друзі дуже здібні, багато хто з них з бойовим досвідом. Тому навчання було доволі швидким", – додав Ябчанка.
Він повідомив, робота медика – це далеко не лише надавати допомогу. Є декілька етапів, як воно має працювати.
- Етап перший – кожен боєць має чітко розуміти як дати собі раду, якщо сталася неприємність.
- Далі кожен боєць має розуміти, як допомогти побратимові.
- Кожен має розуміти, як це працює організаційно. Варіант, коли сталося поранення й усі біжать допомагати постраждалому, – поганий.
"Всі ці речі нам практично на ходу треба було вивчити", – акцентував Олександр Ябчанка.
Логістична частина
Бойовий медик пригадав, що на початку війни вони фактично були добробатом, тому в кожному місці, де виконували певні завдання, мали будувати маршрут. У цивільному житті його називають "маршрут пацієнта", тобто куди має потрапити поранений після того, як його стан на місці травмування максимально стабілізували.
"Цей маршрут – це люди. Тобто потрібно домовитися з людьми з тих чи інших медичних закладів", – зазначив Ябчанка.
За його словами, це стосується саме добробатів. Проте коли вже в структурі ЗСУ, там є чіткий маршрут, який вибудуваний підрозділом. Віг вже працює трошки структурованіше.
Інтерв’ю з бойовим медиком про реалії війни: дивіться відео