Довге до п’ят одіяння, в руках молитовник. Ранок Андрія Чистякова починається з 40 поклонів та молитви. Він дав обітницю служити Богу після 8 років відбуття покарання. Та вже рік як ченець з новим іменем Мойсей.
“Духовний досвід приходить, якщо ми по 6-8 годин займаємося, і читаємо святих отців. Я їх читаю близько 10 років. І стільки часу, скільки ми тут сидимо, я б напевно ніколи не мав, навіть в монастирі”, - сказав довічник-монах Андрій Чистяков.
Тут все, як і у відкритому чоловічому монастирі. Єдине, що священикам доводиться навідувати своїх підопічних 4 рази на рік. Однак, від цього охочих йти у монастир не меншає. Довічний вирок Ігор отримав за вбивство 4-х людей. Однак з камери до келії його вже ведуть у рясі.
Вбивці та ґвалтівник у скоєному каються, однак вирок не оскаржують. А через 20 років ув’язнення мають шанс просити помилування.
“Тобто, якщо він шкодує про те, що сталося, дійсно, який би він спосіб життя не вів до того, як він став православним, ніякий спосіб життя не може бути перешкодою для того, щоб прийняти його в чернецтво”, - сказав єпископ Тихон Васильківський.
Для багатьох в’язнів шлях до віри важкий, кажуть психологи. Він вимагає відмовитись від багатьох тюремних “понять”.
“Ті ярлики, які навішували раніше на засуджених про злодійські закони, звичаї, у даному випадку, для цих засуджених зовсім вже не грають ролі, вони відходять в небуття, тобто в минуле. Будучи постійно в ізоляції, немає можливості підтримувати традиції чи спілкуватися із засудженими, тим більше вести заборонений або злочинний спосіб життя”, - каже психолог сектору максимального режиму УВП №1 Ігор Коцяк.
Нині у Вінницькому монастирі, що на території в’язниці, живе 12 послушників та 2 монахи. Вони наставлятимуть на шлях істини й решту засуджених, хто звернувся до Господа.