Український бізнес отримав миттєве зниження тарифних бар'єрів – те, що раніше здорожчувало українські товари на європейському ринку. Однак окрім тарифних є ще нетарифні перешкоди. І от з ними все трохи складніше.
Щоби повноцінно економічно "увійти" на європейський ринок зі 500 мільйонами споживачів, Україна зобов'язалася виконати "домашнє завдання". Зокрема, привести технічні вимоги та стандарти для товарів, що перебувають в обігу на українському ринку, у відповідність до європейських, а також змінити процедури державного нагляду за дотриманням цих вимог.
Читайте також: Економічне самогубство: як Україна страждає без промполітики
Навіщо це потрібно?
Коли всі українські вимоги до товарів та процедури нагляду відповідатимуть європейським, а Євросоюз довірятиме Україні та її органам нагляду, вітчизняним компаніям у перспективі не потрібно буде двічі отримувати сертифікати та інші подібні документи для експорту. Для тих компаній, які вже експортують, це зекономить час і гроші, адже достатньо буде пройти процедури один раз. Для внутрішніх виробників це відкриє європейський ринок і полегшить доступ до інших світових ринків.
Що стосується вимог до нехарчової продукції, парламент уже прийняв сім основних законів, уряд та різні держоргани оновили та схвалили 62 технічних регламенти, близько двох третин з них відповідають європейським актам. Технічні регламенти регулюють певний сектор виробництва, вони є обов'язковими для виробників.
Також більше половини національних стандартів гармонізовані відповідно до європейських та міжнародних (13 211 з 23 677). Стандарти – це рекомендації, як виконати всі вимоги регламенту для конкретного товару, наприклад, для холодильника чи для столу. Вони добровільні. Тобто виробник може використовувати власний стандарт, але у цьому випадку має довести, що він не протирічить регламенту і відповідає суттєвим вимогам щодо безпечності.
Підприємство "Одескабель" змінило технологію виробництва продукції за європейськими стандартами
Однак для того, щоб Євросоюз дійсно довіряв Україні і був упевнений в тому, що українські виробники насправді виконують вимоги технічних регламентів, нам ще потрібно реформувати державну інфраструктуру. Вже розпочали свою роботу відповідні органи – Національне агентство з акредитації України, Національний орган стандартизації, Держпродспоживслужба. Загалом за координацію впровадження змін у сфері нехарчової продукції відповідає Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Однак, приміром, з лабораторіями у нас серйозна проблема: обладнання на них необхідно оновлювати, а бюджетних коштів як завжди не вистачає.
Впроваджувати ці зміни Україні допомагає Євросоюз через фінансування проектів "Поглиблення гармонізації між Україною та ЄС у сфері технічних бар'єрів у торгівлі (ТБТ)" у межах ініціативи EU4Business та "Посилення спроможності Національного органу стандартизації України".
Зрозуміліші вимоги до нехарчових товарів
"Україні давно потрібно було реформувати свою систему контролю за виконанням вимог до нехарчових товарів виробниками, – каже Дмитро Луценко, національний експерт проекту ЄС із ТБТ. – Система тиснула на бізнес, було багато суперечливих положень та вимог, які часто дублювалися. Наприклад, на одну й ту саму продукцію існували обов'язкові стандарти, санітарні норми і правила, вимоги у сфері охорони праці, протипожежні вимоги тощо. Всі ці документи розробляли різні людьми й у різні часи, іноді у 1960-70-х роках. Тому між собою вони не узгоджувалися. Виконати водночас всі ці вимоги було неможливо, тому бізнес завжди наражався на ризик санкцій від контролюючих органів".
Як працювала система раніше? Ще з радянських часів в Україні були обов'язковими державні стандарти під кожен окремий продукт (ДСТУ, або ГОСТи). Кожне підприємство спочатку повинно заплатити кошти за те, щоб отримати папірець, що продукт відповідає держстандарту, пройти процедуру обов'язкової сертифікації. І тільки тоді новий продукт можна було випускати на ринок.
В Європі підхід інший: обов'язковими є лише технічні регламенти (нормативно-правові акти), які встановлюють вимоги до продукції відповідного сектору. Важливо лише, щоб продукт відповідав регламенту, а безпечність підприємство може забезпечити або державним стандартом, або власно розробленим стандартом. Процедура оцінки відповідності продукції регламенту зазначена в самому регламенті. А проводить її сам виробник або акредитований та призначений орган з оцінки відповідності – державний або приватний.
Читайте також: Столітня криза, або Україна прийде в Європу – а що там?
Нова система оптимізує регулювання бізнесу, каже Дмитро Луценко. І наводить приклад: виробник, який використовує вимірювальне обладнання, ввозить його із-за кордону. Але дотепер складно було розібратися і зрозуміти, які процедури треба застосовувати до цього обладнання. Тому підприємство зверталось за консультацією до державного підприємства, офіційно платило за це кошти. А держпідприємству завжди було вигідніше сказати, що обов'язкова найобтяжливіша процедура, бо за неї воно також отримувало гроші. Зараз всі необхідні процедури зазначені у технічних регламентах на відповідну вимірювальну техніку.
Легша процедура оцінки відповідності вимогам
Донедавна українські виробники промислової продукції широкого діапазону обов'язково мусили сертифікувати свої товари перед продажем. Зараз країна переходить до європейської моделі – виробникам потрібно буде проходити оцінку відповідності своїх товарів технічним регламентам, таким самим, як у ЄС. Цей перехід повністю завершився в 2018 році, коли скасували Декрет КМУ 1993 року, який створював юридичне підґрунтя для обов'язкової сертифікації.
Кожен регламент встановлює вимоги до безпечності відповідного виду продукції. Наприклад, у нас уже прийняті європейські регламенти для низьковольтного обладнання (охоплює майже всю побутову техніку від чайників та духовок до телевізорів і комп'ютерів), та обладнання, що працює під тиском (від труб та запірної арматури до скоро- та пароварок), медичного обладнання, обладнання для шахт, ліфтів, вимірювальних засобів, вибухових матеріалів промислового призначення, для іграшок.
Європейська модель змінює підхід: виробник самостійно несе відповідальність за те, що його продукт відповідає регламенту. Жодний сертифікат не надає індульгенції від відповідальності.
Для деяких видів продукції достатньо лише самостійної оцінки виробником та декларації від нього, що продукція відповідає встановленим вимогам. Натомість для категорій товару, які вважаються більш небезпечними для життя і здоров'я людей (наприклад, медичне обладнання), відповідним чином акредитований і призначений орган з оцінки відповідності (державний або приватній) має провести оцінку відповідності технічному регламенту та видати сертифікат.
Всі товари вибірково перевіряють через так званий ринковий нагляд, коли товар уже стоїть на полиці магазину. В Україні є дев'ять органів державного ринкового нагляду: Держпродспоживслужба, Держлікслужба, Морська адміністрація, Держпраці, ДСНС, Держархбудінспекція, Укртрансбезпека, Держекоінспекція. Вони відповідають за конкретні технічні регламенти та мають право прийти з плановою перевіркою в магазин і перевірити продукцію, що продається, на відповідність технічним регламентам. Якщо, умовно, дитячі іграшки міститимуть критичну кількість свинцю або не матимуть інструкції щодо безпечності, таку продукцію магазину заборонять продавати назавжди або до приведення її у відповідність до регламенту.
Але виконаного поки недостатньо для того, щоб європейці не змушували українських підприємців проходити паралельну оцінку відповідності технічним регламентам уже в ЄС. Щоб це стало реальністю, потрібно підписати угоду ACAA (угоду про оцінку відповідності та прийняття промислової продукції) в кожному секторі відповідно до сфер технічних регламентів. В першу чергу вона охоплюватиме 27 видів продукції, щодо яких Україна взяла зобов'язання згідно з додатком ІІІ до Угоди про асоціацію України з ЄС, але в перспективі можливе їх розширення.
Підписавши цю угоду, Євросоюз визнає, що наше законодавство, інституції та інфраструктура, технічні регламенти і стандарти відповідають його вимогам.
Зараз Україна в цілому вже готова до підписання цієї угоди, – вважає Дмитро Луценко. – Виходить, що це питання суто політичне: Європа має бути готовою на такий крок. А от чи готова – це поки відкрите питання.
Щоправда, навіть після підписання угоди така "лібералізація регулювання" пошириться лише на перші пріоритетні сфери: машини (від дрилів та бензопил до кранів і турбін), для низьковольтного обладнання, що охоплює майже всю побутову техніку, а також на вимоги до електромагнітної сумісності товарів. Інші сектори додаватимуть поступово після адаптації відповідних регламентів і стандартів до європейських норм, створення, посилення та навчання органів, котрі оцінюють відповідність, і лабораторій необхідного рівня. Після усіх цих змін на кожний сектор Україна та ЄС будуть поширювати таку угоду. І тільки після цього можна буде говорити про повну ліквідацію технічних бар'єрів у торгівлі.
Як українські виробники вже експортують в ЄС
Незважаючи на те, що до повної економічної інтеграції та ліквідації технічних бар'єрів ще далеко, велика кількість українських компаній вже адаптувалася до європейських норм. Про це свідчить постійне зростання експорту до Євросоюзу, на який припадає понад 40% українських продажів за кордон.
Підприємство "Теплобак" продає нагрівачі в 11 країн світу
Різні вимоги до продукту в Україні та Європі дійсно заважають експортерам, вважає Дмитро Прокопчук, керівник комерційного відділу підприємства "Теплобак". Воно виробляє нагрівачі та буферні ємності та продає їх в 11 країн світу (експорт займає 65% у структурі продажів).
Тісно працювати з ЄС ми почали у 2015 році. Найскладніше було розібратися, яким саме регламентам та вимогам повинна відповідати наша продукція. Спочатку ми визначили, що нам необхідно відповідати трьом різним регламентам, однак виявилося, що достатньо одного. Ані МЕРТ, ані Торгова промислова палата, ані інші організації нам не могли допомогти. У них не було кваліфікованих спеціалістів, які працюють з техрегламентами ЄС,
– розповідає Дмитро Прокопчук.
Зміни в технічній документації для виробників внаслідок Угоди про асоціацію з ЄС – це однозначно позитивний момент, підтверджує Дмитро Іоргачов, гендиректор підприємства "Одескабель". Компанія виробляє волоконно-оптичний кабель і експортує третину продукції (на ЄС припадає 12% загального експорту). Щоб отримати свій перший контракт в Італії – першій країні-партнері в ЄС, компанії навіть довелося змінити технологію виробництва продукції, щоб відповідати європейським вимогам.
Підприємство "Одескабель" вже експортує свою продукцію в ЄС
Водночас деякі компанії зіштовхуються не стільки з проблемою технічного доопрацювання продукції у відповідність до вимог ЄС, скільки з фінансово затратним процесом її тестування. Анатолій Степахно, голова правління Дослідного заводу зварювального устаткування ІЕЗ ім. Є. О. Патона зазначає:
Не вистачало спеціалізованих лабораторій, фінансованих за державний кошт, де можна було б попередньо протестувати продукцію до подачі її на сертифікацію. І в цілому основні фінансові витрати стосувалися саме процесу сертифікації.
Завод продає зварювальне обладнання у понад 20 країн світу (частка експорту до країн ЄС становить близько 21%).
Дослідний завод зварювального устаткування ІЕЗ ім. Є. О. Патона
Однак нова система технічного регулювання і ринкового нагляду потрібна не лише, щоб спростити життя експортерам, хоча експорт сам по собі є дуже важливим для зростання української економіки. Справа ще й у тому, щоб в Україні врешті-решт запрацювали зрозумілі вимоги до безпечності товарів для внутрішнього ринку. Більше того, після адаптації до європейських норм українська система стане зрозумілішою і для іноземних інвесторів. Адже інвесторам буде комфортніше працювати в умовах, до яких вони звикли (а вимоги до продукції ЄС – це своєрідний золотий стандарт у світі), а не намагатися призвичаїтися до незрозумілих заплутаних вимог.
Автор: Вікторія Онищенко, Ірина Гудзь
Читайте також: Аграрії шукають нішеві продукти